19.
– Хотів би знати я, чому.
Але … з неволі та в неволю …
Таке тобі додасть ще болю.
– Аби лиш звідси, до людей,
до тих відчинених дверей.
– До ланцюгів. – Та від султана.
Навколішки, як хочеш, стану.
– Сюзен, не треба. Поцілунок !
Один-єдиний ! За рятунок,
якого, власне, і нема …
Ну … поцілуй ! Хоч задарма …
– Цілую я тебе, як брата …
– Поцілувала ! Я багатий !
І щасливішого нема.
Чи розумієш ти сама …
– Не треба … я тобі сказала …
Нікого ще не цілувала,
окрім матусі і сестри.
Нічого більш не говори.
Я ще коханого не мала.
О, краще б покриткою стала.
Тоді б обрізали косу.
Тепер же сором свій несу
і донесу аж до могили.
За що караєш, Боже милий ?
Нікому не чинила зла.
За те, що дівка ? От була б
я козаком … То б не зв”язали …
„Шайтан”, – й про мене так казали.
То й що по тому, що шайтан ?
Я маю очі, маю стан …
Бодай осліпла, окривіла.
Сама собі остобісіла.
Якби не клятий той аркан …
Я трьох поклала басурман !
Якби ти знав … Я боронилась.
Якби не клятий той аркан …
Даремно дівкою вродилась.
Я мала бути козаком.
От якби шаблю ! Ще б кільком
життя таки я б вкоротила,
а потім вмерла б. Де та сила,
що людям долі роздає ?
Когось у рабство продає,
когось вдягає в оксамити.
О світе вбогий, неумитий,
хоч стільки сліз вже пролилось …
Тсс ! Тихо ! .. Ні, мені здалось …
– Якби ще ти сказала „любий” …
– То я б збрехала. – Ради згуби …
Не сором іноді й збрехати.
Але гаразд … От знала б мати,

20.
який негідник син її.
Він помисли усі свої
лише на те, аби дістати …
– Не треба так себе картати.
Цей поцілунок чистий був.
– Стривай, я ледве не забув …
Здоровий глузд дорешти втратив …
Ти там не смієш розмовляти:
вдавай німого. Голос твій,
такий дзвінкий, такий живий …
Тебе він видасть … – Розумію …
Я зможу все, я все зумію.
Лебедику, врятуй мене !
Нехай ця чаша обмине.
Я вік молитимусь за тебе.
– Сюзен, не треба. Я для тебе
зроблю, що зможу. Принесу
одежу завтра, а косу
твою обріже моя мати.
– Це небезпечно, любий брате.
– А що безпечно ? Ти збагни:
ми у тенетах сатани.
А ті тенета треба рвати.
– Мабуть, пора тобі вже йти.
Не потрапляй в підозру ти,
бо нас розлучать – й я пропала.
А часу в нас, либонь, же мало.
– Ти завтра мусиш утекти.
В мені не сумнівайся ти.
Я все зроблю, що тільки зможу.
Та чи тобі я допоможу,
того не знаю. Не картай
мене потому. Мила, знай,
нікому я не поступлюся,
своїм життям не поскуплюся.
Побудеш трохи веслярем,
все-таки краще, ніж гарем.
А там, якщо Алах поможе,
ми щось придумаємо, може.
Живий як буду, як не згину,
повернешся на Україну.
В тім запорукою любов.
Бувай здорова, я пішов …

Переполох піднявся зранку:
усі шукали полонянку.
– Ну як вона могла втекти ?
Хтось мусив їй допомогти.
Хтось з нею мусив бути в змові.

21.
Не всі ж такі тупоголові,
як сторож цей або Рафат.
А дівка – їй шайтан не брат.
Хтось, може, вирішив продати
та весь бакшиш собі забрати.
Їй хтозна-що пообіцяв
і десь її переховав.
Мав голову він не пусту.
Таку помітиш за версту.
Вона ж красунею була,
безслідно зникнуть не могла.
– Шкода, що я не втяв такого.
Її б для себе, ні для кого
я б не віддав. От мав би … Ах …
Не підказав мені Алах …
Та що тепер вже шкодувати ?
Тепер вже треба міркувати,
як ту гяурку віднайти.
А як знайдуть, то вдруге ти
вже не втечеш, зоря сералю.
Ах, упустив таку я кралю.
Та що ж, не спритний, видно, вже.
Шайтан красуню стереже.
Вона ж не знала добре мови.
Старий був сторож, безтолковий.
– Ні, не виходила, – казав.
– Ніяких не просила страв,
ані напитків, ні пілюлів.
І всі, радесенькі, поснули.
Її ж, немов шайтан злизав.
Вже все довкола обшукали.
Всіх, кого треба, допитали.
Й кого не треба, теж знайшли.
Ось зараз саме привели
хлопчиська, татарча ледаче.
Стоїть і ледве що не плаче.
Очима лупа, щось плете.
То все не те, не те, не те.
Чого до нього причепились ?
Либонь, учора перепились.
Все так безглуздо, все так просто …
Ще не дійшло воно до зросту,
Таке хистке і безтолкове.
Він вчив її, здається, мови.
То й що ? Повчив – та й геть пішов.
От я б її таки знайшов.
Я б кожну мазанку, ліплянку, –
все б обшукав. І ту біглянку
таки б знайшов. Куди ж вона
подітись зрештою могла ?
Ні-ні ! Він зовсім не жартує.
Такий бакшиш того вартує.