ЛАСТІВКИ ПОВЕРНУЛИСЬ

Ластівки повернулись додому
Із далекого теплого краю.
Не знайшли, очевидно, там раю
Й повернулись, долаючи втому.
Їх ніщо не могло зупинити:
Ні вітри, ані холод, ні грім.
Повернулись гніздечка тут звити,
Повернулись, бо то їхній дім.
Сяє вікнами затишна хата,
І від цвіту садки забіліли.
І радіють маленькі пташата –
Повернулись, таки долетіли !
Господиня стоїть край порогу,
В неї усмішка тепла, ясна.
– Повернулись таки. Слава Богу !
О тепер вже нарешті весна.

ПАРУЮТЬСЯ ВЖЕ ГОЛУБИ

– Послухай, любий, це для нас
Дзвенять птахи у високості.
Весна запрошує нас в гості.
Це нашого кохання час.
Он клен закохано тремтить,
А он берізка білокора …
Впізнав себе ? Той клен – це ти.
А я … не та, що була вчора.
Ти придивись. До кіс моїх
Весна торкнулась чарівниця.
А може все це мені сниться ?
Звабливий трунок губ твоїх …
Ходімо в трави, у поля,
У білопінність ту тремтливу,
У нашу ту весну щасливу.
Її дарує нам земля.
Паруються же голуби,
Птахи в”ють гнізда для любові.
І тихий вітер у діброві
Шепоче трепетно: „Люби !”
Й за руки взявшись, наче діти,
Вони пішли у той розмай,
У той зелений сонцеграй,
Щоб злитись з ним і теж радіти.
А там що буде – хто те зна …
Ще може й смуток зі сльозами,
Ще буде осінь із дощами,
Але допоки ще весна …

* * * *

Солов”їна пісня,
Солов”їне небо,
А весна шепоче,
Що кохати треба.
Солов”їна пісня,
Солов”їні ночі,
А в моєї милої
Незбагненні очі.
Очі променисті –
Зіронька з росою.
Не захмар їх, горличко,
Ранньою сльозою.
Очі променисті,
Молоді та чисті,
А весна красується
В зорянім намисті.
Очі – наче небо,
Очі – наче зорі,
А весна красується
У росі прозорій.