З ТЕБЕ ПОЧИНАЛАСЬ НАША ДОЛЯ

Вишивала мама нашу долю
На весільнім білім рушнику,
Розсівала усмішки по полю,
Щоб вони вродили в квітнику.
Мамо, мамо, ти моя єдина,
Мамо, мамо, в мене ти одна.
І коли збирається родина,
Як же сумно, що тебе нема.
Ми повиростали, наче квіти,
І самим не віриться: коли ?
І тепер не ми, а наші діти
Правнуків до тебе привели.
Мамо, мамо, роки, наче зілля:
Відцвітають й зацвітають знов.
Рушниками стеляться весілля
І дітьми вінчається любов.
І війнуло пахощами м”яти,
Час поверне у дитинство нас.
Мусимо тебе ми пам”ятати,
Може хтось колись згадає нас.
Мамо, мамо, шелестить тополя.
Мамо, мамо, весь буяє світ.
З тебе починалась наша доля,
У тобі продовжився наш рід.

КУЮТЬ ЗОЗУЛІ

На цвинтарі кують зозулі.
Кому, о Боже мій, кують ?
Чи тим, що тут давно поснули
І встануть лиш на Божий суд ?
Чи нам ? На цвинтарі ! Тут спокій.
І тишу зрушивши гірку,
Нанизують для когось роки …
„Ку-ку! Ку-ку ! Ку-ку ! Ку-ку !”
Зозулі щедрі. Їм не шкода
Ні років, ні земних доріг.
– Живіть, аби між вами згода.
Живіть за себе і за всіх …
Все переплутали зозулі.
Чиєсь майбутнє у минулім,
Чиєсь минуле у майбутнім, –
Все в тому вирі всемогутнім.
Над пам”ятниками й хрестами,
Над безіменними могилами
Кують зозулі: – Час настане –
Й ви встанете з новими силами.
Кують для грішних і для праведних,
Для тих, хто вмер без каяття,
Кують зозулі з діда-прадіда,
Кують, віщуючи життя.
А може їм таке доручено ?
Хтось повелів з ясних небес ?
Кують зозулі для засмучених:
– Христос Воскрес ! Христос Воскрес !