Може тобі,
може мені
часом сумується.
День – як струна,
і бистрина,
і глибина …
Тільки птахи
мірять шляхи
знову гуртуються.
Осінь уже
нас стереже.
Осінь ? Невже ? ..
Пам”ятаю цей час,
пам”ятаю Дніпро.
І зронила для нас
біла чайка перо.
То не чайка, то, може, жар-птиця.
Може, сниться це нам, може, сниться.
Наші весни майнули крильми.
Може, ми то були. Чи не ми ?
Залишилась лише таємниця …

Я ПІДУ ВЖЕ ВІД ТЕБЕ

Ти знайдеш собі іншу,
Може навіть гарнішу,
Може навіть спритнішу
Чарівницю ночей.
Я піду вже від тебе.
Не затримуй, не треба.
Я втечу від обіймів
І від карих очей.
Я піду вже від тебе.
Змилосердилось небо
І у світ цей послало
Літніх барв досхочу.
Зрозуміла, що зайва.
Боже, радості дай Вам.
А для мене достатньо
Навіть того дощу.
Я піду вже від тебе.
Сумувати не треба,
Бо цей смуток нещирий
Я тобі не прощу.
Може так навіть краще.
Не така я пропаща,
Щоб не бути собою
Серед сонця й дощу.