МИ ХОТІЛИ ЛЮБОВІ

Пригорни мене, любий.
Ти так вмів пригортати.
Вже втомилися губи
Поцілунку чекати.
Це ж бо я, а не друга –
І розлука мине.
Вже втомилася туга
Обнімати мене.

Подивись мені в очі,
Як раніше дивився.
Ми хотіли любові.
Час для нас зупинився.
Повертатися в будні
Сил ніхто з нас не мав.
Обніми мене, милий,
Як колись обнімав.

Ми хотіли любові.
Кожна зустріч – як свято.
Нам нічого ніколи
Вже не порятувати.
Хто сполохав нам щастя ?
Хто затьмарив наш сон ?
Повернути не вдасться
Наш солодкий полон …

МОЖЕ, МИ ТО БУЛИ

Може тобі,
може мені
раптом згадається
човник легкий,
весла в воді
і бистрина.
Може тобі,
може мені
знову кохається,
тільки не та
це вже любов –
то не вона.
Пам”ятаю цей час,
пам”ятаю Дніпро.
І зронила для нас
біла чайка перо.
То не чайка, то, може, жар-птиця.
Може, сниться це нам, може, сниться.
А жар-птиця майнула крильми.
Може, ми то були. Чи не ми ?
А між нами була таємниця.