ВЕЧОРОВЕ КОХАННЯ

Я ворожкою ніколи не була,
Та на тебе дуже хочу ворожити,
Бо без тебе я, здається, й не жила,
Бо без тебе я не можу далі жити.
Мені ворожку
Знайти не важко.
Візьму волошку,
Візьму ромашку.
Знайду ворожку,
Таку мрійливу,
Нехай із мене
Зробить щасливу.

Ворожіння закінчилось восени –
Не цвітуть ані волошки, ні ромашки.
І дивуються дорослі два сини,
Чом зітхає їхня мама дуже важко.
Треба тільки почекати до весни,
Треба якось тую зиму пережити.
Доки сняться кольорові мені сни,
Я весною буду знову ворожити.
А вже потім будуть падати зірки.
Забарилась ти чомусь, моя любове.
Якщо випила я свій полин гіркий,
Посолодшає кохання вечорове.
Мені ворожку
Знайти не важко.
Візьму волошку,
Візьму ромашку.
Знайду ворожку,
Таку мрійливу,
Нехай із мене
Зробить щасливу.

ПОЇЗДИ

Вночі спішили поїзди,
Когось гукали-кликали.
– Куди ? Куди ? Куди ? Куди ? –
мов журавлі курликали.
– Коли ? Коли ? Коли ? Коли ? –
і очі заросилися.
– Курли, курли, курли, курли …
І ми таки зустрілися.
– Печаль мине, печаль мине, –
лунала пісня скрипкою.
Чекай мене, чекай мене
Увечорі під липкою.
І стежка рівна, мов струна,
За нашою криницею.
А мати дивиться з вікна
І світиться зірницею.