ПІВОНІЯ ЦВІТЕ

Півонія цвіте, така духм”яна,
Це диво, досі ще ніким не займане.
Так хочу я, щоб квітка не зів”яла,
Щоб шепотіла вітру: „Ти впізнай мене !”
– Впізнай мене, –
Шепчу і я з розпукою.
– Впізнай мене !
Та ти того не чуєш.
З солодкою
А чи з гіркою мукою
Свою любов
Ти з іншою святкуєш.

І нехай сміються з мене друзі,
Що я твоєю радістю багата.
Відкину застереження безглузді –
І стану на сторожі твого свята.
Мене ти не помітиш, не побачиш,
Тобі, я знаю, зараз не до мене.
Ось-ось моя півонія заплаче,
Кохання пам”ятаючи шалене.
– Впізнай мене ! –
Я стану на дорозі.
– Впізнай мене !
Я ж так тебе любила !
Дихнув вітрець –
І пелюстки, як сльози,
Півонія
До ніг тобі зронила.
І знову ти
Нічого не побачив.
На пелюстки
Ступив ти, як на душу.
В житті твоїм
Нічого це не значить.
Тепер вже я
Зійти з дороги мушу.

БІЛИМ ЛЕБЕДЕМ ЛІТА …

Білим лебедем літа
Промайнули,
Наче зорі у криниці
Втонули.
Білим лебедем у вирій
Знялися.
На прощання лиш крильми
Обнялися.
– Ой, куди ж це ви, літа ?
Ой, куди ж ви ?
Залишилися б зі мною
Хоч на тиждень.
Залишилися б зі мною
Назавше.
Летите, мені ні слова
Не сказавши.
А літа собі кружляють,
Кружляють.
Тільки спогади мені
Залишають.
Тільки спогади мені
Зостаються,
А літа мої вже більш
Не вернуться.