ГЛЕЧИК

– Що ж ти, кицю, наробила ?
Нащо глечика розбила ?
Що тепер ми мамі скажем ?
Як ми глечик їй покажем ?
Ти стрибала для потіхи:
Тілімбом ! Тілімбом !
А від мами на горіхи
Нам дістанеться обом.
– Няв ! – сказала сумно киця.
– Просто нам не повезло.
Я хотіла подивиться,
Що там в глечику було.
Це цікаво киці кожній.
Чи у тому дивина ?
А що глечик той порожній –
Не моя у тім вина.
Ще й розбився, недотепа !
Горе, горенько моє !
От халепа – так халепа !
Господиня ще й наб”є.
А чого ж ? Набити може.
І ніхто не допоможе.
Я б втекла у своїм горі,
Тільки сніг лежить надворі.
Де сховатись від зими ?
Не побавишся з дітьми.
Ой, біда у мене справжня.
Може б я таки втекла,
Тільки киця я домашня,
Дуже звикла до тепла.
– Свою маму перепрошу.
Добра матінка моя.
Я скажу, моя хороша,
Що розбила глечик я.
– Що ? Дурити хочеш маму ?
Я цей вузлик розв”яжу.
Перед нею чемно стану,
Все їй чесно розкажу.
Тут у двері подзвонили –
І піднявсь переполох.
– Скажем, кицю, що розбили
Того глечика ми вдвох.
Мама каже: – Добрий вечір !
Ще сказала тихо: – Ох !
– Мамо, ми розбили глечик.
Ми із кицею удвох.
Добра мама не сварила
Ані кицю, ні мене.
– Що ж, буває, – говорила.
– Це в житті не головне.

2.
Прибири того невдаху.
Черепки укинь в смітник.
Натерпілися ми страху,
Та той страх відразу зник.
Киця муркнула щасливо,
Хоч те знала я й сама:
– В тебе мама – справжнє диво.
Більше мам таких нема.
Був такий чудовий вечір:
Сніг блищав, мороз тріщав.
Та про той злощасний глечик
Більш ніхто і не згадав.