СЕЛЯНСЬКА ДОБРОТА

Селянська доброта … проста така …
Як хліба житнього черствий шматок,
Як від корови кухоль молока,
Як спілих яблук цілий фартушок.
Запрошує бабуся на обід
До свеї хати. – Та зайди, дитино.
Її роки вже поважати слід.
Кладе на стіл надраяну хлібину
І ставить борщ, і кашу, і кисіль.
Який пахучий хліб,
Яка солона сіль.
Який гіркий полин поза городом !
Гіркий-гіркий, як бабине життя.
Колись пишались люди своїм родом,
Тепер багатством. Гріх і каяття …
Та каяття поменшало одначе.
Все більшає гріхів. Така біда.
А за садком чомусь калина плаче …
Була колись бабуся молода …
Вона те добре й нині пам”ятає.
Була війна. Курилися дими.
– Що ми пережили !
Чи то були не ми ? ..
І вітер хати-пустки вимітає.
– Та ми таки лишилися людьми.
І кляняюсь до ніг бабусі тій,
І дякую і Богу, і людині
За те, що біль її живе донині,
Такий безмежний і такий святий.

САМА ПРО СЕБЕ

ПРОДАЮ ВІРШІ

Стою на ринку
І продаю вірші.
– Купуйте. Не дорого.
Дорожче – гірші.
Гірші – дорожче.
Були б краще гіршими.
Плачуть вулиці й площі
За моїми віршами.
А всі довкола
З мене сміються,
Що мої вірші
Не продаються.
– Не смійтесь. Чого ви ?
Було б в них більше полови,
То може б для чогось здалися,
А може б і продалися.
Купуйте. Натішитесь досхочу.
Я вклала в ті вірші душу свою.
Ніхто не купує. І я стою
Під парасолькою із дощу.
Стою і тихо радію.
Ніхто не купує.
Нічого не вдію.
Було б гірше, якби купили,
А потім сміялися б з мене і кпили.
А так … понесу ті вірші додому
І не продам вже нікому.
Бо ті вірші написані не для ринку,
А для наших вулиць і наших площ.
Я причешу ними пухнасту хмаринку
І пригладжу розтріпаний дощ.
І подарую ті вірші вулицям й площам,
А сама піду до вас на прощу,
Бо в ситуації навіть найгіршій
Не можна продавати на ринку вірші.
Добре, що вони не продалися.
А раптом би комусь на щось здалися ?
Проколота грішми,
Немов багнетом,
Я б ніколи вже більше
Не стала поетом.