5.
свідомість. Дівчинка трималася з усіх сил.
– Я не Лека. Я – Лана, – сказала гостя зовсім механічним голосом.
– От і добре. Я дуже хочу побачити зореліт.
– Полетіли. Тримайся за мене.
Це було дуже небезпечно. Оксана це розуміла. Вона напружувала всі свої сили, все
своє вміння. Але мусила ще й триматися за Леку, щоб не впасти. Вниз вона не дивилася,
аби не закрутилася голова. Оксана не думала про небезпеку, що підстерігає її на зорельоті,
про котру їй не раз казала Лана: перенапругу, високе магнітне поле, непідготовленість
звичайної земної дівчинки. Головне – врятувати Лану. А для того їй конче треба
потрапити на зореліт. Певно, батько Лани і не підозрює, що це не Лана, а Лека. Оксана
мусить його попередити. Мусить, мусить. Ті слова вистукувала кров у її скронях. З
наближенням до зорельоту дихати ставало все важче, кров шугала, стугоніла у скронях,
кінчики пальців затерпали. А ще робилося з нею щось таке, чого дівчинка не в стані була
ні збагнути, ні описати. Та ось їм назустріч хтось поспішає. Мабуть, це Ланин батько. І
коли Оксанці здалося, що вона зараз впаде, її підхопили дужі руки, і вона почула його
голос:
– Тримайся, дівчинко. Для чого ж ти ? .. Я ж Лану застерігав. Дитяча цікавість
Непереборна дитяча цікавість. Лано, навіщо ти їй дозволила ?
– Вона сама захотіла, – спокійнісінько сказала Лека.
Вони вже були на зорельоті. Дівчинка опинилася в спеціальному відсіку, де штучно
були створені умови, близькі до земних. Як тільки Оксана змогла говорити, вона сказала:
– Це не Лана, це – Лека. Тому я й прилетіла. Я хотіла попередити. Це – Лека.
– Лека ? Звідки ти знаєш ?
– Знаю. Рятуйте Лану.
І заплющила очі.
Чоловік вибіг з відсіка і незабаром знову повернувся. Він почав приводити до тями
дівчинку. Вмикав якісь прилади, давав їй якесь пиття. Свідомість поступово поверталася
до Оксани.
– Говори, дівчинко, говори. Це дуже важливо. Ти навіть собі не уявляєш, як це важливо.
Звідки ти знаєш, що це – Лека ? Я того не помітив.
– Це не Лана. Вона жорстока, у неї немає серця. Вона поламала мого собаку Рифа, стала
рвати мої книжки. Навіть мова у неї, як у робота. Лана мене б нізащо не взяла на зореліт,
а ця погодилася відразу. А ще вона сказала, що було б дуже смішно, якби я розбилася.
Це – Лека.
– Який жах. Як же ж я не помітив ? Але ти не бійся, я її нейтралізував. Ти дуже відважна
дівчинка. Аби тільки тобі все минулося без наслідків. Я за тебе дуже переживаю. Боюся
тільки, що цього разу не вдасться скрити твою мандрівку від твоїх батьків. Хоч ти і
маленька, але я змушений відкрити тобі одну таємницю. Розумієш, вожді нашої планети
хочуть захопити землю. Тут умови майже такі, як на нашій планеті. Але наші вожді не
хочуть воювати. Вони придумали інший спосіб, повільний, але певний. Земляни і не
підозрюють, яка страшна небезпека їм загрожує … Ти чуєш мене ? Ти мусиш це
запам”ятати. Дорослі не повірять тобі. Може статися й так, що тебе покладуть у лікарню,
але ти мусиш про все розповісти, застерегти землян. У мене більше контактів немає.
– Я розповім. Я вас уважно слухаю і постараюся все запам”ятати. Мені вже краще.
– Наші вожді, а до них долучилися і деякі вчені, хочуть підмінити Леками всіх земних
дітей. Це настільки невірогідно, що земляни можуть нічого не помітити, якщо їх,
звичайно, не попередити. Все сплановано дуже просто. Справа тільки в часі. Зрозуміло,
що Леки не зможуть народжувати дітей. Ось і все. Старше покоління відійде, нове не
народиться – і Земля буде належати їм.
– Але ж це жахливо.
– Так. Кращі вчені нашої планети вирішили боротися, але це важко. Тепер ми будемо
боротися разом з землянами. А ти мусиш нам допомогти. Аби тільки твої батьки тобі