Коли на дворі дощ

6.
повірили. Аби тільки не подумали, що це божевільна маячня.
– Батько не подумає. Батько мені повірить. А от мама … Не знаю.
– Але тобі треба повертатися. Незабаром ранок.
– Але я …
– Не хвилюйся. Ти надто знесилена. Я сам занесу тебе додому. Але завтра ти не зможеш
встати. Для твого організму це надто велике перевантаження. Тепер все буде залежати
від твоїх батьків: від того, як вони це сприймуть. У тебе все минеться. Ти поправишся.
Але потрібний час і догляд. Дуже хочу надіятися, що все буде добре. Ми з Ланою
неодмінно провідаємо тебе. Дякую за дочку. Тепер я Лану врятую. Я розкажу нашим,
що вожді вже почали втілювати свій задум з Леками. Будемо боротися. Ти відважна
дівчинка і дуже нам допомогла. Не тільки Лані. Ну, тобі пора.
Чоловік взяв дівчинку на руки і майже непритомну відніс додому і поклав у її
ліжечко. Вже починало розвиднятися. Оксана відразу заснула, а правильніше б сказати,
пірнула у хворобливу маячню.

Опритомніла дівчинка десь аж після обіду. Біля неї сиділа заплакана мама,
стурбований батько ходив по кімнаті. Непритомну дитину оглядав лікар, але він так і
не зміг поставити діагноз. Від лікарні поки що утрималися, бо не знали, що з дівчинкою.
Як запевнив лікар, смертельної небезпеки не було. Пульс і серцебиття було нормальне.
Дитина перебувала у глибокому і якомусь дивному сні. Треба почекати, доки вона
прокинеться, тоді може щось і проясниться.
– Одно без сумніву: дівчинка пережила сильний стрес. І ще щось … А що – отого я не
знаю.
Такий був висновок лікаря. Він пішов, обіцяв подзвонити. Залишив номер свого
мобільника, просив зателефонувати, як тільки дівчинка прокинеться. Це був чесний і
порядний лікар. Він не хотів видавати себе за великого спеціаліста, а чесно зізнався,
що з таким випадком він ще не стикався.
Оксана все ще спала. Батьки стиха перемовлялися.
– Ось вони, твої розумні принципи виховання, – зі сльозами докоряла мати. – Дівчинка
зовсім без нагляду. Тут вночі явно хтось був.
– Ти, люба, говориш нісенітниці, – захищався батько. – Ну хто тут міг бути ? Вхідні
двері зачинені, та й ми почули б.
– А вікно настіж …
– Ну хто б проник сюди через вікно на дев”ятому поверсі ?
– Але ж проник.
– Я в таке не вірю.
– А поламаний собака ? А порвані книжки ?
– Ну, собаку Оксана сама могла поламати. Може, ненароком, а можливо, песик чимось її
розсердив.
– По-твоєму виходить, що наша донька власноруч порвала свої улюблені книжки ?
– Ні, того вона зробити не могла ні при яких обставинах. Це неймовірно.
Оксана вже давно прокинулася, але не мала сили чи не хотіла розплющити очі. Вона
слухала суперечки батьків і посміхалася. У неї була своя таємниця, а дорослі про те
не знали. Це вони тільки так думають, що знають все на світі. А вони не знають навіть
своїх власних дітей. Хотілося пити. В роті зовсім пересохло. Оксана, не відкриваючи очей,
ворухнула губами. Але ніхто її не почув. Батьки були зайняті своєю суперечкою. Тоді
Оксана, напружуючи всі свої сили, сказала:
– Це Лека. Це вона.
– Знову марить, – тихо сказала мама, поправляючи на доньці ковдру і ледь торкаючись її
гарячого лоба.
– Я не … я не марю, – прошепотіла дівчинка. – Пити.
Мати кинулася напувати доньку. Оксана пила довго і жадібно, а потім знову відкинулася
на гарячу подушку. Батько підійшов до неї і тихо спитав:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 2 =