Коли на дворі дощ

3.
не повірив. А ти хитра ?
– Так. Я дуже хитра.
А сама думала: чи варта їй заводитися з тим хлопчиськом ? Чи потрібен він їй ?
– Роботи ще з нього ніякої. Воно ще таке мале. Хіба … так, я віддам його старому
сіроманцеві, ото зрадіє. І до мене буде прихильніший. Чому не зробити добру справу
для старого вовка, коли це нічого не коштує ?
І до хлопчика:
– А ти хочеш подивитися, де я живу ?
– Ой, ще й як хочу. Я про тебе стільки казок наслухався.
– От і добре. Ходімо. А я тебе бубличками пригощу, суничками почастую. Ходімо.
– Сунички від лисички, – наспівував Сергійко, і це було цікаво. Правда, він чув від
дорослих про хліб від зайця, а про сунички від лисички щось нічого не чув. Але з
дорослими таке буває. Вони навіть не знають, що лисички вміють розмовляти. Дорослі
думають, що таке буває тільки в казках.
Прийшли до хатинки. Лисичка й каже:
– Ти тут трохи спочинь, а я зараз прийду.
А сама побігла до старого сіроманця. Вовк саме вдома був. Відпочивав по обіді.
– Добридень, вовчику. Як ся маєш ?
– Та нічого. Відпочиваю, пообідавши.
– А-а, то ти не голодний ? А я саме хотіла тобі запропонувати …
– Та яка-небудь куріпочка ще б помістилася.
– Та ні, тут не про куріпочку йдеться. Йдеться по людського хлопчика.
– А ти що, Рудохвоста, вже й на хлопчиків полюєш ?
– Та ні. Хлоп”я само прибилося до лісу. Жаль, не скористатися з такої нагоди.
– Ні, лисичко, я людськими дитинчатами не ласую. Ти знаєш, що у вовчих родинах
не раз виховувалися людські дитинчата.
– Ой-ой-ой ! Так я тобі й повірила ! Просто ти зараз ситий, тому й вдаєш з себе такого
доброго. Нібито не вовк проковтнув колись Червону Шапочку разом з її бабусею. Це
знає увесь світ. Так що не кажи, нібито такого не було.
– Я й не кажу, що не було. Я й сам знаю ту історію. Але для вовка нічого доброго з
того не вийшло.
– А хлопчик гарнюній і ще зовсім маленький. Я так для тебе старалася, – залебеділа
лисичка.
– Ходімо, покажеш. Я дуже люблю дітей.
– На смак ?
– Ні. Я люблю з ними спілкуватися. Вони такі цікаві.
– Особливо тоді, коли ти ситий.
– Не сердь мене, Рудохвоста, бо я можу й лисячим м”ясом поласувати.
– Оце ти який ! Я ж про тебе дбаю, а ти он який невдячний.
– Та ходімо вже. А то я починаю думати, що все це ти вигадала і що ніякого хлопчика
в тебе немає.
Прийшли. Сергійко бавився собі на порозі лисичиної хатки.
– Дивися, хлопчику, кого я тобі привела.
– Ой, та це ж вовк, – налякався малий і заховався в хатинці.
– Дурненький, не бійся, цей вовк зовсім не страшний. Він дуже ситий … Я хотіла сказати –
добрий.
– А це не ти з”їв Червона Шапочку ? – запитав Сергійко, з хатинки уважно розглядаючи
вовка.
– Ні, не я, – знітився вовк. – Мені дуже соромно за того розбишаку.
– А ти кого з”їв ?
– Я ? Нікого.
– Так не буває. Вовки завжди когось їдять.
– Ну … я їм зайців, козенят.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four + 13 =