Коли на дворі дощ

4.
вільно, зберігаючи свою індивідуальність. Батьки не повинні нав”язувати дитині свою
волю. Вони мають лише підказати їй, коли вона робить щось не так.
– Чули вже про ті нові методи виховання, – розсердилася мама. – Від тих методів одна
тільки шкода для дитини і ніякої користі.
– Я б того не сказав, – не погодився батько.
– Досить, – сказала мама, застережно повівши очима на доньку. – Ми ще з тобою про те
поговоримо. Іншим разом.
А Оксанці так хотілося показати татові і мамі, як вона навчилася літати, але дівчинка
розуміла, що того робити не можна. Вона добре пам”ятала застереження Лани. Лана
мала рацію. Це викличе тільки переляк. І нею почнуть займатися. І вже звичайно прослід-
кують, аби Лана тут більше не з”являлася. А їй того аж ніяк не хотілося.

Минуло ще скількись часу. Якось вночі хтось боляче вхопив Оксану за вухо. Вона
ледве стримала себе, щоб не закричати. Дівчинка розплющила очі. Перед нею стояла
Лана.
– Що за жарти такі ?
Гостя зло засміялася. Ні, це була не Лана. Дуже схожа на Лану, але не Лана. Вона
поводила себе досить дивно. Порозкидала всі Оксанчині іграшки, собаці Рифу зі сміхом
відірвала лапу, і він вже більше не відгукувався на своє ім”я. Хотіла поламати Барбі, але
Оксана не дала, притиснувши ляльку до грудей. Інопланетянка, здається, не задумуючись,
причинила б біль і Оксані.
„Ні, це не Лана, – з острахом думала Оксана. – Це – Лека … Що ж робити ?”
І згадалися слова Лани:
„Леки дуже жорстокі, бо у них нема серця”.
„Значить … значить, Лану підмінили на Леку. Та чи знає про те її тато ? Ні, мабуть, не
знає. Бо він не привіз би Леку до мене. Треба якось його попередити, бо Лана може
загинути. А як попередити ? Я мушу ризикнути. Правда, я ще не літала на такій висоті.
Та й Лана щось таке казала про підвищену напругу, про високе магнітне поле на
зорельоті. Але я мушу, бо інакше …”
Її роздуми обірвала Лека. Вона боляче ущипнула Оксану, аж та ледве не крикнула.
– Ти чого ? – сердито запитала у гості.
– А чому ти зі мною не бавишся ?
– Послухай, Лано, ти обіцяла мені, що наступного разу візьмеш мене на зореліт.
– То летімо, – відразу й погодилася Лека.
„Лана б так швидко не погодилася” – подумала Оксана. Це ще більше впевнило її, що
цього разу до неї прилетіла не Лана, а Лека.
– Але я ще не дуже вмію літати. Ти мусиш мені допомогти.
– Допоможу. Тримайся за мене. Хоча було б дуже смішно, якби ти розбилася. Я ще такого
не бачила.
– Смішно ? Що ти таке говориш ?
Лека весь час крутилася по хаті, а її руки все шукали собі якось руйнівної роботи. Вона
вже встигла розірвати кілька книжок, зірвати зі стіни плакат, повитягати з шафи Оксанині
сукні. Словом, це було зовсім не схоже на Лану. Оксані ставало страшно. Чи можна
довіритися їй ? А все ж Оксана мусила.
– Послухай, – сказала Оксана, – якщо ти не допоможеш мені добратися до зорельоту і я
розіб”юся … –
Оксана на хвилинку замовкла, зважуючи.
– То що тоді ? – єхидно спитала гостя, все ще вештаючись по кімнаті і шукаючи роботу
для своїх руйнівних рук.
– То що ? – повторила вона своє запитання. І Оксана зважилася.
– Тоді всім стане зрозуміло, що ти – Лека.
– Лека ? – вона на мить зупинилася, її очі тривожно забігали, потім з якоюсь гіпнотичною
силою втупилися в Оксану. Оксані стало недобре. Вона боялася, що ось-ось втратить

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 1 =