Тетяна ФРОЛОВА
Коли надворі дощ
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Коли надворі дощ, то спершу навіть весело. Діти вистрибують під теплим дощем
і гукають:
„Дощику, дощику !
Перейди через дощечку !
Через річку, через брід –
Та й до нас на обід.
Дощику, дощику !
Зварим тобі борщику
У новому горщику,
Поставимо на горі –
З”їдять його комарі.
Тобі каша, а нам борщ,
Щоб густіший падав дощ.
Дощику, припусти !
На бабині капусти !
Лий на мамині грядки,
Щоб родили огірки !
І картопля, й буряки,
І кропива, й будяки !”
А коли діти вже достатньо вимокли, щоб рости, коли їм вже набридло мокнути,
та ще й мама свариться, бо так і простудитися можна, тоді вже треба йти до хати – і стає
сумно: бо що в хаті робити ? Пустувати – мама свариться, телевізор … ну хіба що
телевізор дивитися. Хоч і там не завжди є щось цікаве.
Але мама на те й мама, аби щось придумати. Цього разу вона винесла книжечку.
– Ось вам і книжка, саме на таку погоду – „Коли надворі дощ” Тетяни Фролової. Доки
прочитаєте, то й надворі розпогодиться: дощ ущухне, сонечко вигляне.
Настарший Микитка, він вже у сьомому класі, зневажливо пхикнув:
– Ет, казки ! Хіба я маленький ?
– А ти не пхикай, – сказала мама. – Тут і для тебе знайдеться дещо цікаве.
– А для мене ? – спитав Данилко, що ходив у дитячий садок.
– І для тебе, аякже ! Спершу роздивіться малюнки, а потім можна і читати.
Тут і справді було щось для кожної дитини: і для Настусі, що вчилася в першому класі,
і для Андрійка, що вже перейшов у третій, і для Марійки, що вчилася в п”ятому класі.
Кожна дитина чекала своєї казки – і всім було цікаво. Читав Микитка, бо він був
настарший і читав найкраще. А всі тихенько слухали. А коли дослухали, то й надворі
висвітлилося, і веселка заграла. Час злетів швидко, а тепер можна було й надвір. Правда,
там калюжі. Але це нічого: можна й по калюжах, бо тепер літо.