Коли на дворі дощ

3.
наснилося. Але, коли мама, поцілувавши донечку і сказавши їй „На добраніч”, йшла собі,
дівчинка тихенько вставала і прочиняла вікно, аби Лана, якщо вона і справді існує, могла
знову спокійно влетіти до неї в кімнату.
І одного разу, коли Оксана міцно спала, вона раптом крізь сон почула тихе:
– Привіт !
Ледве поборовши свій сон, Оксана розплющила очі.
– Лано ! Чому ти так довго не прилітала ? Я вже подумала, що ти мені просто наснилася.
– Ні, не наснилася. Просто ми з татком літали на інші планети.
– І там також є дівчатка ? І ти з ним бавилася ?
– Є, звичайно, є, але вони не зовсім такі, як ми з тобою.
– А які ? Які ?
– Ну, всякі. І круглі, як кулі, і з мацаками замість рук. Ми з тобою найбільш схожі. Тому
мені з тобою найцікавіше.
– Щаслива ти, Лано. Я б теж хотіла трохи політати. А ти мене не хочеш взяти на свій НЛО.
– Потрібна підготовка.
– То підготуй мене.
– Для того потрібен час. Там, на зорельоті, висока напруга, сильне магнітне поле. Ну,
та ти ще того не зрозумієш.
– А ти ?
– Я теж мало що розумію. Це добре розуміє мій тато. Він в мене дуже розумний. Він –
професор. А ще він – член Міжпланетної Асоціації захисту дітей.
– Ого ! А що це таке, та асоціація ?
– Та я й сама до ладу не знаю. Словом, вона захищає дітей всіх планет.
– Від чого захищає ?
– Та я не знаю, від всього.
– Скажи, Лано, а як ти літаєш ? У тебе ж немає крил.
– Ну, це і ти можеш. Потрібне тільки тренування. Треба навчитися керувати своїм тілом.
Давай покажу.
І дівчатка захоплено почали тренування. Через якийсь час, набивши спершу кілька синців,
Оксана вже могла вільно плавати чи літати по своїй кімнаті. Вона тихенько сміялася,
радіючи з своїх навичок.
– Тільки я тебе благаю, – просила Лана свою земну подругу. – Не демонструй своє
вміння перед дорослими, навіть перед батьками. Це для землян не характерно, і вони
замучать тебе всілякими дослідженнями. Тренуйся, коли ти сама, щоб того ніхто не бачив.
Дівчатка так захопилися, що забули і про час, і про зореліт. Маленька зірочка моргала,
аж тремтіла, але на неї ніхто не звертав уваги. Раптом в небо знялася сигнальна ракета.
Вона якийсь час висіла, світячись всіма кольорами веселки, потім знялася вгору, палаючи
яскравою зірочкою і видаючи тонкий і пронизливий звук.
– Ой, – скрикнула Лана. – Ракета ! Це тато. Я загаялася. Прощай.
І дівчинка зникла, наче її й не було. Тепер Оксана була певна, що це їй не снилося. Вона
ще раз спробувала злетіти, тепер уже без Лани. Вийшло ! Вона вигинала своє маленьке
тільце, керуючи напрямком польоту. Це було так чудово, що дівчинка ніяк не хотіла опус-
катися на підлогу. Але пора було лягати в ліжко. Наближався ранок.
Оксана знову довго спала, але цього разу з іграшками було все в порядку, бо дівчатка,
зайняті більш важливим справами, цього разу зовсім не бавилися. Тільки вікно було
відчинене, за що мама потім насварила доньку:
– Вночі прохолодно, та й комарі налетять. Не треба відчиняти вікно на всю ніч.
– Коли ж жарко, – сказала Оксана. І на її захист став батько.
– Ти бачила, як вона гарно спала ? Свіже повітря – воно, знаєш, не що-небудь.
– Завжди ти її захищаєш. Так вона зовсім від рук відіб”ється.
– Не відіб”ється. Вона розумна дівчинка і нічого поганого не робить. Не можна увесь
час зв”язувати дитину своєю зайвою батьківською опікою. Дитина має розвиватися

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × three =