Коли на дворі дощ

ПОСЛАНЦІ ПЛАНЕТИ КОШОР
(Фантастичне оповідання)

Малій Оксанці щойно виповнилося шість років. Але дівчинка же вчиться читати.
І не мала вона зовсім, а незабаром вже піде до школи. А зараз ніч, і дівчинка спить у
своєму ліжку. Спить міцно і нічим не журиться. А чим їй журитися ? Спить так міцно,
що не чує, як відчинилося вікно і до кімнати впурхнула, немов і справді влетіла, маленька
дівчинка. Маленька-маленька, зовсім мініатюрна. Вона тихенько підійшла до
Оксанчиного ліжечка і поторсала Оксанку за плече. Оксанка, не розплющуючи очей,
щось сонно промурмотіла. Гостя поторсала її ще і тихо сказала:
– Вставай, соня. Скільки можна спати ? Он місяць як висвітився. Видно, як удень. Вставай.
У мене обмаль часу, а я хочу з тобою побавитися.
Оксанка нарешті розплющила очі і тихо спитала:
– Ти хто ? Ти мені снишся ?
– Я – Лана. І зовсім я тобі не снюсь. Я справжня.
– А Лана – це як ? Руслана ? Чи Роксолана ?
– Ні, Лана – це Лана, або Ланета.
– Цікаве ім”я. Я такого ще не чула.
– І не дивно. У вас на Землі таких імен нема.
– Ти сказала „у вас на Землі”? А хіба ти …
– Я – з іншої планети, інопланетянка. Зрозуміла ?
– І все-таки це сон. Ти мені просто приснилася. Але це дуже гарний і цікавий сон. Як
казка.
– То ущипни себе за ніс, щоб переконатися, що ти вже не спиш.
Оксанка засміялася і ущипнула себе на носа.
– Ні, я і справді не сплю. Послухай, Лано … А як ти сюди потрапила ?
– На літальному апараті. Земляни називають його НЛО. Це звичайний зореліт. Підійди
до вікна, он він світиться. Бачиш ?
– Оця зірочка ? Ой, Лано, а можна мені на ньому політати ?
– Це не так просто. Тут підготовка потрібна. Може колись. А зараз давай бавитися. Мені
дуже цікаво, які в тебе іграшки.
Оксана розклала перед гостею всі свої скарби: котика, що був майже як справжній, собаку
Рифа, лялькові меблі, посуд, а головне – самі ляльки. Їх було декілька: дві Барбі і ще
кілька цілком пристойних ляльок.
– Леки, – чомусь злякалася Лана.
– Чого ти боїшся ? Це ляльки. Хіба ж у вас дівчатка не бавляться ляльками ?
– У нас діти бояться бавитися з Леками. Леки бувають злі і підступні. Вони дуже жорстокі.
У них нема серця. Всі Леки у нас електронні. Вони ходять, танцюють, співають,
розмовляють і навіть думають. Зовсім, як діти, і навіть краще. Іноді вони обертають дітей
на Леків, а самі займають їхні місця. Це найстрашніше. Навіть мами спершу не можуть
розібратися, де Леки, а де їхні діти.
– Хіба таке можливо, щоб ляльки …
– Ну, ляльки може й ні, а от Леки …
– Почекай, Лано. А у нас птахи є, котрі називаються лелеки.
– Знаю, знаю. У нас також вони є. І як до вас потрапила ця назва ? Це наше слово. І
перекладається: не Леки, тобто по-вашому – не ляльки.
– От цікаво. Лелеки – не Леки, тобто не ляльки.
– А твій собака не кусається ?
– Ні, що ти ! Він – іграшковий, хоча й відгукується на своє ім”я.
І дівчинка тихенько покликала:
– Риф ! Риф!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − 15 =