ЯЙЦЕ

Надумала курка Сокотуха знести яйце. Та й ну про те голосно кричати:
Куд-ку-куд-ку-куд-ку-дак ! Буде яйце, як кулак !
– Ого ! – сказав пес Бровко, – мені саме таке й треба на сніданок. Я всю ніч не спав,
трудився, дім стеріг – от мені й належиться такий сніданок.
– Няв, – сказав кіт Мурко. – Це для мене. Няв ! Я всю ніч мишей ганяв.
А тут і сорока прилетіла.
– Скре-ке-ке ! Скре-ке-ке ! Що таке ? Що таке ? Ах, яйце ! Для мене це.
До Сокотушки підійшов півень і став її соромити:
– Ку-ку-ріку ! Ти чого це, Сокотушко, кричиш ? Ще не знеслася, а вже хвалишся !
– Щоб всі знали. А то знесешся, а ніхто й не помітить.
Всі терпляче чекали, доки курка сиділа на гнізді, де належиться курам нестися.
Нарешті Сокотуха злетіла з гнізда, стріпала крила та й ну далі кричати:
– Кудкуд-куд-куд-кукудак ! Знесла яйце, як кулак !
І тут знову зчинився гамидер. Курка кричить, кіт нявчить, пес гавкає, сорока скрекоче,
а півень кукурікає – всіх заспокоїти хоче.
Цей галас почула господиня і вийшла з хати – подивитися, що там за веремія така.
А на подвір”ї вже до бійки йдеться. Бровко у сороки вже встиг кілька пір”їн вискубти,
дарма що прив”язаний. Кіт Мурко стояв у войовничій позі: хвіст розпушений, шерсть
наїжачилася – так і кинеться на сороку чи й самого Бровка. Хіба ж він боягуз ?
– Ви чого це розходилися ? – лагідно спитала господиня. – І ти, сороко, вже тут як тут !
Ще мало тобі моїх курчат, що ти покрала ? Ану забирайся звідси ! Гай-гай ! Гай-гай !
А ти, Бровку, що ? Такий розумний пес, а й собі гавкаєш із-за яйця. І не сором ? Іди до
буди і сиди там, а я тобі незабаром сніданок принесу.
Кіт не став чекати, доки господиня буде його шпетити – чкурнув у кущі – тільки його й
бачили.
– Молодець, Сокотушко, – похвалила курку господиня. – Іди сюди – я дам тобі пшениці,
ти заробила.
І сипнула Сокотусі жменьку зерна.
– І тобі, мій співуне, – не забула і про півня. – Гарний голос маєш. Як іду додому, то тебе
здалека чую.
Сипнула й півневі жменю зерна. За якийсь час на подвір”ї запанував лад і спокій.
Господиня підійшла до гнізда. Там лежало ще тепле яйце, велике, гладеньке, як лаковане.
Господиня взяла його та й понесла до хати.
– От і добре. Буде моїй онучці на сніданок, – сказала господиня.