ДО ПОРИ, ДО ЧАСУ

Образливо рудій лисиці. До сліз образливо. І люди, і звірі вважають її
хитрою і підступною. Так і кажуть:
– Ну вже та лисиця ! Хитра і злодійкувата. Все би їй надурити когось, перехитрувати
чи обшахрувати.
Лисиця те й сама знала, що вона не без гріха. Але щоб так …
– І як мені, бідній, на світі жити з отакою ганьбою ? – жалілася лисиця кумі своїй, таки
ж свині.
– Ох, ох, – рохкала свиня. – Я також образ тих доволі натерпілася. Скажімо, зробить
чоловік щось негоже або вип”є зайву чарку, – і вже його й свинею обзивають. Чи це ж
по совісті ? Чи це ж справедливо ? Ну скажіть, кумасю, чи ж я або хтось з мого роду хоч
раз пив ту мерзенну горілку ? То за що ж поговір такий ? За що така неслава ? Ох, ох !
– А я вирішила, – каже лисичка, – від сьогоднішнього … ні, від завтрішнього дня почати
нове життя: жити чесно і справедливо, не хитрувати, не шахрувати, щоб і люди, і
звірі тільки й казали: „Ах, яка чесна, яка розумна та лисиця”.
– Ох, ох, – зарохкала свиня, – легко сказати – важко зробити.
– Та що там, – махнула лисичка своїм розкішним хвостом, як віялом, – варта тільки
захотіти.
Сказала так та й пішла собі.
Наступного дня встала лисичка зарання та й ну думати, що б таке зробити, аби
всі зрозуміли, яка вона чесна і справедлива. Вийшла з хатинки, йде. Коли бачить – гама-
нець лежить.
„От і нагода, – подумала лисичка, – тепер тільки треба той гаманець повернути власнику.
А хто ж власник ? Як його знайти ?”
Не довго думаючи, написала об”яву та й причепила на сосні. Посередині так

Об”ява

Хто загубив гаманець, прошу звернутися до лисички – найчеснішої в світі.
Адреса: вул.Лісова, хатинка під третьою сосною від просіки.
Рудохвоста.
– От. Тепер всі знатимуть, яка я чесна. Але що ж все-таки у тому гаманці ?
Цікавість природна. Таке і вас би зацікавило. Тим паче, що бажаючих стати власником
того гаманця може виявитись багато. Заглянула лисичка в той гаманець, а там – гроші.
Сума чималенька.
– Ага ! – зміркувала Рудохвоста. – Я щоправда чесна … Але ж не дурна. Ну де ж це
видано, щоб віддати гроші ? Само ж багатство в лапи припливло. Але ж об”ява. А що
об”ява ? Я ж там про гроші нічого не писала, а тільки про гаманець. От гаманець я й
поверну.
Після полудня хтось постукав у віконце лисичиної хатки. Виглянула Руда – аж
то бабуся.
– Добридень вам, – привіталася старенька.
– І вам день добрий, – відповіла лисичка, бо вже добре знала звичаї і норови людей.
– Мені переказали, що ви знайшли мій гаманець.
– Так, знайшла. Я й оголошення повісила на сосні. Читали ?
– Моя онука читала. То я й прийшла.
– Я – найчесніша лисиця на світі.
– Скажіть, – схвильовано спитала бабуся, – а гроші в гаманці були ?
– Звичайно, що були. Нате, тримайте. І більше не губіть. Це ваш ?
– От спасибі. Так, це мій гаманець. Але … але ж він порожній !
– Ну, це вже я не знаю, – закрутила хвостом лисичка.