19.
лікарні закони встановлюєте ви. А тут, прошу я вас, діє закон вселюдський і, якщо хочете,
міжпланетний чи космічний. І ви мусите йому коритися. Ми почекаємо, а винесете нам
документи.
– Але я вас прошу, – голос у головного лікаря був навдивовижу благальний.
– Я теж вас просив. Потрудіться, будьте такі ласкаві, скорше, бо у нас ще багато справ.
Головний лікар раптом став дуже поважним – прямо-таки буква закону.
– Ваша донька мусить повернутися в палату, щоб я міг її виписати за всіма правилами. А
то що ж це виходить ?
– Я вже сказав, що моя донька не переступить більше поріг цього закладу. І, дасть Бог,
потреби в тому не буде.
– Але я мушу дотримуватися всіх формальностей.
І головний лікар кивнув двом здорованях-санітарам, що вешталися без діла тут-таки. А
може були на похваті, щоб, крий Боже, хто-небудь не скривдив ненароком головного
лікаря. Словом, вони були тут і готові були виконати будь-який наказ свого шефа. Та
Календ уважно стежив за тими персонажами і реакція його була блискавична.
– Лано, захист !
І дівчинка зімкнула руки довкола Оксани. А над дівчатками зімкнув руки Календ. Оксана
опинилася ніби в подвійному колі. Один із здорованів кинувся до Оксани, але не дійшов.
Кроків за п”ять до дівчинки він наче наштовхнувся на якусь перешкоду. Спалахнула
сліпуча блискавка – і невидима хвиля відкинула його назад. Санітар чи охоронець
поточився і ледве не впав.
– А, чорт ! Електричний струм !
– Що верзеш ? – не повірив йому другий. І сам спробував наблизитися до Оксани. Але
його спіткала та ж участь. Календ посміхався, та його посмішка була … ні, не зла, але
якась по-серйозному погрозлива.
– Це може бути дуже небезпечно, – сказав він. – Так що я не радив би з нами
конфліктувати. У нас відносно землян мирні і дружні наміри. Але ця дівчинка під
захистом МАЗДу.
– А що це таке ? – здивувався головний лікар. – Я щось про таке не чув.
– По-моєму, ви ще багато про що не чули. МАЗД – Міжпланетна Асоціація захисту дітей.
Ця дитина, а також всі діти Землі відтепер перебувають під нашим захистом. І їх ніхто
не сміє кривдити. Раджу вам підготувати все, що там треба, аби ми могли вже звідси піти.
Мені це вже починає набридати. Ми дурно гаємо час.
Головний лікар ошелешено дивився на всіх. Михайло Петрович звернувся до друзів:
– А зараз, думаю, ніхто не буде заперечувати, якщо ми поїдемо до нас з Оксаною на обід.
Як ти, Оксано ? Запросимо наших друзів ?
– Звичайно. Але мама …
– Не переживай, я їй зараз зателефоную.
На своєму мобільному набрав номер.
– Алло ! – стурбований жіночий голос.
– Чим ти зайнята ?
– Збираюся до Оксани в лікарню.
– В тому немає потреби.
– Як ? Чому ?
– Приїду – поясню. Краще подбай про обід. Нас буде троє чоловіків і дві дівчинки. Якщо
вдома чогось нема, біжи в супермаркет. Подбай про морозиво. Не забудь.
– Ну знаєш … А Оксана ?
– Роби, що я кажу. Будемо через годину.
І до друзів:
– Почекаємо документів, візьмемо таксі і – до мене. Добрий обід ще ніколи нікому не
завадив. Думаю, такий і космічний закон. Там у мене і поговоримо. А потім вже й до вас,
Миколо Гнатовичу.
– Тату, але ти мене вдома не залишай. Я боюся.
– Не залишу, донечко. Та тобі вже нема чого боятися. Тебе захищають закони космосу. Чи
так я кажу ?
– Так, саме так, – сказав професор Календ, – Міжпланетна Асоціація захисту дітей.