13.
Я якось зовсім забув, що тут у вас прізвища. Словом, мій прорахунок – не передбачив …
Скажіть … так ви не вірите, що ваша донька хвора ?
– Не те слово. Я впевнений, що вона здоровісінька. Вона мені все розказала.
– Тоді … це означає, що ви вірите у нас ? Тобто вірите, що ми – реальність, а не маячня ?
– Так, звичайно. Інакше б я до вас не підійшов.
– А як же ви допустили, що Оксана тут ?
– Я пішов до інституту, щоб про все повідомити – є у нас такий інститут. А дружина тим
часом …
– І ви повідомили ?
– Так. Я зустрівся з одним професором і все йому розказав. До речі …
Михайло Петрович глянув на годинник. – Він вже має бути тут. Але, очевидно, щось
його затримало, професор спізнюється.
– Це прекрасно, що нарешті налагоджуються якісь контакти, – сказав інопланетянин. А
Лана, що досі стояла мовчки, легенько відірвалася від землі і закружляла у якомусь
химерному танці.
– Лано, не пустуй, – спинив її батько. – Все це і справді добре, але радіти будемо потім,
коли Оксана буде з нами. А зараз … Давайте поміркуємо над планом наших дій.
– Стривайте, ось іде пан професор.
– Пан – це його ім”я ?
– Ні, пан – це таке звернення до людини чоловічої статі.
– Бачиш, Лано, скільки нам з тобою ще вчитися треба. Це не так просто.
Професор Гринів підходив до них і вже здалеку посміхався.
– Вітаю посланців науки, – сказав, підходячи.
– Я все зрозумів, пояснень не треба.
І протягнув руку інопланетянину.
– Микола Гнатович, професор.
– Професор Календ, – коротко відповів той.
– Календ – це ваше ім”я ? – здивувався Микола Гнатович.
– Саме так. Прізвищ у нас немає.
– Чи не має ваше ім”я нічого спільного з нашим календарем ?
– Очевидно, має.
– А яким же чином це слово побутує у нас і у вас ?
– О, не тільки це слово. Нам з вами ще буде чому дивуватися і над чим працювати, пане
професоре. Я правильно сказав ?
– Ви все правильно сказали, пане Календе.
Микола Гнатович потиснув руки всім присутнім, протягнув руку Лані:
– І тебе вітаю, дівчинко. Ти нам дуже допомогла. Я вже знаю, що ти – смілива і розумна.
– Це Оксана смілива. А я що ? Я з татом. З татом не страшно.
– Ти – справжня космонавтка. І це головне.
– Я вам більше скажу, – похопився Календ, – ми з Ланою не лише посланці науки і планети
Кошор. Ми ще й посланці МАЗДу.
– МАЗДу ? А що це таке ? Не чув.
– МАЗД – це Міжпланетна Асоціація захисту дітей.
– Ого ! – захоплено вигукнув Микола Гнатович. – Значить, є така організація ? А ми,
виходить, осторонь ?
– Ні, не осторонь. Ваша дівчинка вже долучилася до нашої роботи, – сказав Календ. – І її
батько також. А тепер, я певен, пане професоре, долучитесь і ви. Я, між іншим, мав
завдання сконтактувати з вами, але ще не встиг.
– Зі мною ? А звідки МАЗД знає про мене ?
– Працюємо, пане професоре. Збираємо інформацію. Слухаємо ваші радіопередачі,
дивимося ваше телебачення. Аякже !
– Невже це можливо ?