Черемха

• Мамо, в саду черемха зацвіла,

Така духмяна і така врочиста,

Мов наречена, прибрана і чиста,

Прийшла води напитись з джерела.

• Не вір їй, доню. Пахощами чар

Вона згубити може серед ночі.

Спокусниця лукава, заморочить

І змусить скуштувати свій нектар.

А хто скуштує, той вже пропаде.

Засне і не прокинеться ніколи.

Роси наллє у келих свій медовий

І вип’є за його останній день.

• Це, може, мамо, вигадка чиясь.

Така краса не може бут злою.

Весна дарує кожному свій шанс.

От і черемсі дарувала зброю.

Її чарівний пах, її красу,

І дівування, біле і коротке,

Таке не в міру чисте і солодке,

Святкову і незайману росу.

А решта все – то вигадка, матусю.

От я черемхи зовсім не боюся.

Готова йти до неї уночі.

Вона мені нічого не зашкодить.

А вигадка, що про черемху ходить…

Її розносять капосні сичі.

Коли вона стоїть у білих шатах,

Мов молода у шлюбному вбранні,

Її я не втомлюся прикрашати

І піснею, і словом. І мені

Таке вже любе теє дружкування,

І жаль бере, коли вже одцвіте.

Але весні ми вдячні і за те,

За те таке коротке дівування.

 

Солов’ї Олесеві

Прилетіли в мої весни

Солов’ї Олесеві,

Ну, а потім помандрують

До моїх дітей.

А якщо і моїм внукам

Буде з ними весело,

Значить, житиме надія

Посеред людей.

То та пісня солов’їна,

Що живе, не губиться.

Над любов’ю, над коханням

Солов’ї не сплять.

Хай старим живеться добре,

Молодим хай любиться,

Хай приносять нам лелеки

Радісних малят.

Як Олесеві вдалося

Солов’їв прославити,

Пісню ту, що б’є у груди,

Ту, що над життя?

Вже у нас так повелося:

Щоб онуків бавити,

Треба, щоб любили діти

До незабуття.

 

 

 

 

Про все і ні про що

 

Багатим і ситим

Опустіться на землю, багаті і ситі,

Зачерпніть жменю пороху з-під ваших ніг.

Не одні ви живете на білому світі,

Є нужденні й голодні, огляньтесь на них.

Ви не знаєте, що таке хліба не мати,

Витрясати з кишені дрібні копійки.

Хто навчив вас так жити? Батько чи мати?

Чи самі ви навчились? Розумні ж таки.

Ваші вікна достатком і ситістю сяють.

Співчуваю. Не заздрю, бо тут гріх живе.

Ваші діти  ні в чому обмежень не знають.

Може так воно добре, а може й зле.

Хто з них виросте? Думали мама і тато?

Чи навчили їх людям робити добро?

Чи навчили їх тільки, як бути багатим,

Як на власність, дивитись на гордий Дніпро?..

Дива в тому нема. Багаті ви діти,

А чи розумні – покаже час.

Вам здалось, що приречені ви володіти,

А працюють хай інші. Лиш би на вас.

Опустіться на землю, в ній ваша сила.

В піднебессі нехай літають орли.

Бо зневага до інших обпалить крила,

Якими багатими ви б не були.