Кричать на смітнику ворони (письменнику, що не зовсім вдало перефарбувався)

На смітнику кричать ворони,

Щось підбирають від людей.

А ми видумуєм закони –

Шматки розтоптаних ідей.

І кричимо, що ми всевладні,

Що нам належить цілий світ.

Насправді ж – кволі й безпорадні,

А тим пишатися не слід.

Історію перекроїли,

Не знаємо, хто ми такі.

Щось приховали, утаїли,

Забули спомини гіркі.

Тепер вже можна й покричати,

І битись в груди кулаком.

Ніхто не кине вже за грати

І не назве більшовиком.

А ви були! Бо як не бути?

Черпали там своє тепло.

Та все це хочеться забути,

Немов того і не було.

Паплюжив хтось і мову, й віру,

І Україну, і народ.

Вас не заслали до Сибіру.

Ви не цурались нагород.

Було все чесно і відкрито,

Ніхто не ціливсь навмання.

Ви із партійного корита

Черпали премії й звання.

« Той був мерзотник, той був злодій.

От тільки я таким не був».

Навчився вже нових мелодій,

Старих, щоправда, не забув.

Зникають кольори червоні.

Вони не модні в наші дні.

Кричать на смітнику ворони.

Ворони – справжні, а ви – ні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячі голоси (для дітей і про дітей)

 

 

Сон

Ходить сон

Коло вікон,

Слухає нашу розмову.

Дослухається,

Придивляється,

Де співає мати колискову.

«От би там опинитися.

Дитинку приспати,

Приколисати

І приснитися.»

Я один сон

До себе покличу.

А якщо хочеш,

Тобі позичу.

Я сьогодні і так

Не буду спати.

Буду вірші складати,

Нову казку писати.

А як казка напишеться,

Тоді й сон наколишеться.

 

А вона кувала

– Чи ти, зозуле,

Воду носила,

Глину місила,

Хатку ліпила

Ще й чепурила,

Дітей маленьких

Розуму вчила?

– Я води не носила,

Глини не місила,

Хатки не ліпила,

Не чепурила,

Дітей маленьких

Розуму не вчила,

Чужі роки лічила.

Бо так вже здавна водилося,

Що мої малята

Зозуленята

У чужих гніздах родилися.

Чужа їх мати годувала.

А я все кувала.

 

Зимова колискова

Мчить ніч на санчатах.

Спіть, мої онучата.

Місяць зорі збира крадькома.

Заглядає у вікна зима.

Хто там спати не хоче?

Хто там казку шепоче?

Ніч би радо послухала, та

Через вікна не доліта.

Бабця знову і знову

Вам співа колискову.

Все про котика Марка.

І заслухалась хмарка.

Місяць мружить вже очі.

Хто там спати не хоче?

Вже бабуся й сама

Дріма…

«Ой ти, котку Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не торгуєш, не купуєш,

Тільки робиш сварку».