До осені в гості

Зима прийшла до осені у гості:

Мереживо плести і пліткувати.

А листопад аж мінитья від злості:

– Ще рано заметілі розпускати.

Я вам не грудень, я осінній місяць.

У мене листя ще не все згромаджене.

Вітри ледачі ще не все й зірвали.

Горіхи білки ще у дупла носять,

Ведмеді свій барліг до сну готують.

Прийдеш, зимо, коли тебе попросять,

А поки що тут я господарюю.

Зима пішла, ображена і горда,

З собою білий сніг увесь забрала.

І провели вітри сумним акордом,

А осінь з листопадом мандрувала.

Я поруч з ними мовчазна іду,

Мені так добре з ними мандрувати.

Он яблуко висить

Останнє у саду,

І осені шкода його зривати.

Я увійшла в той опустілий сад,

Колись такий розкішний і зелений.

Я так люблю сумний той листопад,

Крихтинку щастя він лишив для мене.

Хтось стежку вибирає на щодень.

А хтось чвалає просто по болоту.

У небо задививсь

Криничний журавель,

Він теж готується до перельоту.

 

 

Як обнова

Осінь…

Ти така нереально справдешня.

Осінь..

Ти сумна і якась нетутешня.

Звідки ти прийшла?

Як ти нас знайшла?

Ти з якої планети?

Вже сумують поети,

Ще зоря їм твоя не зійшла.

 

Осінь…

Це тобі моя пісня квіткова.

Осінь…

Кожен раз ти така загадкова.

В кольори твої

Вбралися гаї.

Хтось вже вірші римує,

Хтось тебе вже малює.

Ти приходиш до нас, як обнова.

 

 

Не треба слів

Не треба слів. Їх сказано вже досить.

Не треба щось казати навмання.

– Не треба слів, – осінній вітер просить.

Сідлає осінь сірого коня.

 

Кінь у яблуках з саду осіннього,

Закосичена хмелем грива,

А хустина із неба синього.

Знаєш, осене, ти щаслива.

Тебе люблять, а це багато.

Он весілля гримить піснями.

Треба тільки любов цінувати,

А не так, як сталось між нами.

 

Вона промчить спустілими ланами,

Майне за обрій, втомлена, без сил.

Прийде зима і стане поміж нами,

І холодом війне від її крил.

 

Щойно тут була чаклунка

Невблаганно входить осінь

В свої права.

І сумує неба просинь,

Ліс ожива.

Хтось не любить ту чаклунку,

Та все дарма,

Бо від осені рятунку

Ніде нема.

Не сховатися від неї

І не втекти.

Зажурилися лілеї,

А з ними ти.

Але краще не журися,

А посміхнись,

І на осінь іншим оком

Ти подивись.

Чи багатшу наречену

Ще десь знайдеш?

Чи ниток тонких, сріблястих

Ти напрядеш?

Глянь на килим кольоровий

По всій землі.

Всі прикрасила діброви,

Гайки малі.

Я чаклунку привітаю,

А в серці щем.

І вона відповідає

Рясним дощем.

• Дуже рада тобі, друже.

Привіт! Привіт!

Осінь плаче, осінь тужить

На цілий світ!

Щойно тут була чаклунка –

І вже нема.

Чую кроки, лунко-лунко…

Іде зима…

 

У дітей закінчились канікули

На землю, дощами вимиту,

Тихо падає жовте листя.

Свою хату я чисто вимету

І забавлю дитя в колисці.

Я не хочу, щоб воно плакало,

Нехай посміхається долі.

Тихе небо дощами крапало

На розгойдану крону тополі.

Осінь тішилася багрянцями,

Спілим яблуком всіх частувала,

Забавлялася з вітром танцями

І під дощиком сумувала.

Сіла прясти бабине літо.

Помогти б їй, та нікому й ніколи,

Бо пішли вже до школи діти –

Закінчилися в них канікули.