Творіть добро

Допоки ще не обмілів Дніпро,

Стоїть наш Київ, дзвонять дзвони в храмах,

Ви, люди, не скупіться на добро,

Не замикайтесь у високих брамах.

Комусь потрібна ваша доброта:

Окраєць хліба або щире слово.

Безхатченко чи може сирота

До вас звернулись… Ні, не випадково.

Їх Бог послав, щоб нагадати вам,

Що для добра ви створені з правіку,

І той, хто першим свій збудує храм,

Побачить світло Боже з його вікон.

Творіть добро без слави та хвальби –

І вам колись сторицею воздасться.

Якщо ви ще багатства не раби.

Збагнете, що не у мільйонах щастя.

 

В моєму земному раю

Може тихо шуміли ліси,

Коли я народилася,

Може в небі гриміли

Завзяті весняні громи.

Тоді сила-силенна пташні

У садочку водилася,

Ми жили, як могли,

Поміж грішними в Бога людьми.

Ми ходили до церкви

І Богу, як вміли, молилися,

Святкували Різдво

І святили високі паски,

На весіллях гуляли,

Сварилися, часом і билися,

Мої сестри мені

Виплітали цікаві казки.

Пилюгою дороги

Я гріла свої босі ноги,

З картоплиння збивала

Холодну ранкову росу.

Я не знала тоді,

Що судились тернисті дороги.

Я по них крізь життя

Ту велику любов пронесу.

Ми співали тоді

Під вечірніми тихими зорями.

Як співали! Ця пісня

Можливо, і досі дзвенить.

Я сумую за лісом,

За поля гінкими просторами.

Повернути б ті роки

І ту неоплакану мить.

Котить річечка хвилі,

Людьми захаращена страдниця.

Її імені мабуть

Тепер вже не знає ніхто.

Чарівниця чи може

Всім дівчатам журлива порадниця,

Сумувала й раділа,

Як верталися хлопці з АТО.

Добра річка Самець…

Так казав колись мудрий мій тато.

Десь у Горинь впадає,

Образу свою несучи.

Вона слухала пісню,

Над нею співали дівчата,

Проводжала у вирій

Журавлині печальні ключі.

Десь зозуля кує,

Хтось відмірює втомлені роки,

Обізвалася вивільга

Мабуть на пісню мою.

Я до тебе прийшла,

Я здолала невпевнені кроки,

Щоб хоч раз ще дихнути

В моєму земному раю.

 

Дарую вам…

Я дарую вам свої книжки.

То мій скарб. Це мало чи багато?

Ще дарую вам свої стежки,

Що проклали мої мама й тато.

Ще дарую трьох своїх синів –

Зоряний здобуток від любові,

Тихий плин моїх дитячих снів

І перлисті роси вечорові.

Безліч ненаписаних казок

І ті вірші, що не написались…

Бачите? Уже зацвів бузок,

Цвітом соловейки запишались.

Стану у прихмареній журбі.

Більше в мене вже нема нічого.

Ще пісні зоставила собі

І молитву, звернену до Бога.

Ця молитва за дітей моїх,

За онуків – пагілля зелене

І за світу неспокутний гріх,

Ну, а потім можна і за мене.