Лови зорю

Зозуля в серпні не кує,

І соловейко не щебече.

В такий серпневий теплий вечір

Нам зорі небо роздає.

Лови одну, а хочеш –  дві,

Встигай бажання загадати.

Нехай снуються в голові

Веселі і тривожні дати.

Вдихни на повні груди ніч,

Лови зорю, вона для тебе.

То Ангел твій, відома річ,

Її на щастя кинув з неба.

 

Запам’ятай, що задарма

Нічого не пройшло.

Повір у те, чого нема

І бути не могло.

Повір, збреши сама собі.

Кому від того зле?

І затріпоче на вербі

Те листячко мале.

Зозуля в серпні закує

І тьохнуть солов’ї,

Все інше буде так, як є.

Всі прикрощі твої

Нікуди вітер не знесе,

Тобі залишить їх.

Повір у казку – от і все.

Втечи від бід своїх.

 

Зорепад, зоредзвін, зоремузика…

А як ранок прийде, то усе зника.

Зорепад, зоредзвін, та святочна мить…

Тільки жодну зорю нам не зупинить.

А навіщо спиняти? Хай падають.

Хай дівчата бажання загадують.

Зорепад, зоредзвін… Та святочна мить…

Та ні час, ні зорю нам не зупинить.

 

Світ відкритий для нових чудес

Коли зорі падають з небес,

Світ відкритий для нових чудес.

В когось думка зрина,

Як струна,

В когось впала сльоза,

Як роса.

А ти, дівчино, чого плачеш?

За сльозами зірок не бачиш.

В тебе яка біда?

Ти така гарна і молода.

Хлопець не любить? Овва!

Чемріє голова.

Буде ще в тебе хлопців доволі,

Подякуй долі.

Вдихни на повні груди ніч

Й зорю поклич.

Лови зорю.

Одну, чи дві, чи три…

Сльозу утри.

То не сльоза, а роса.

Від неї зоріє краса.

Все добре збудеться,

Горе забудеться.

Власне, горя й нема.

Що плакати дарма?

То просто молодість нуртує.

А небо чує

І шле тобі зорю. Лови її.

І хай бажання здійсняться твої.

 

Ніч і місяць

Котила ніч обручку місяця,

А зорі заздрили й мінилися.

Щасливі сни дівчатам снилися,

Хоч старости до них спізнилися.

Цикади славили закоханих

Мелодією нескінченною,

А вітер в травах наполоханих

Збирав росу для нареченої.

Аби вона умила личенько,

Щоб вербам кучері розправила.

Сказав їй місяць: «Чарівниченько» –

Й до ранку диво світом правило.

А місяць міниться, жартуючи,

На землю сипле диво-чарами,

І над закоханими парами

Він срібло сипле, не шкодуючи.

І з того часу всі закохані

До місяця звертають очі,

А зорі, дружечки непрохані,

Вінчають їх в обіймах ночі.

 

Мене одну

А місяць зорі розсівав.

Він все чекав і виглядав

Мене одну.

Не виглядай, бо не прийду.

Забуду радість і біду –

Засну, засну.

Та мені не спиться.

Стукнула зірниця

У моє вікно.

Місяць теє знає.

Він мене чекає.

Вийду всеодно.

 

Забуду мамин оберіг

І тихо вийду за поріг.

– Я ось, – гукну.

Побачив місяць – і завмер.

Він буде бачити тепер

Мене одну.

Зірка з неба впала.

Я щось загадала.

Збудеться чи ні?

Місяць теє знає,

Зірку запитає

У височині.

Лежу без сну

В узголов’ї стояла ніч,

Сумна-сумна.

Нам би стрітися віч-на-віч,

Та я одна.

Я плекаю серед ночей

Мрію ясну,

Я лежу, не склепивши очей,

Лежу без сну.

Місяць дивиться у вікно:

– Чому не спиш?

Я йому розказала давно

Про тебе лиш.

Таємницю довірила я

Тільки йому.

Не твоя, давно не твоя.

Але чому?

Простелився весільний рушник

Через поріг.

Був ти мій, але раптом зник,

Бо ти не зміг.

Та велика свята любов –

То не для нас.

Та я хочу вернути знов

Той дивний час.