Вона іде до Вас.
Хто зустрічав ту жінку, скромну і співчутливу, не міг би собі уявити, що ця незряча, вже немолода жінка- поетеса. Поетеса цікава і багатопланова. Громадськість не могла не помітити її віршів, тим паче, що Тетяна Фролова та її чоловік кобзар Лайош Молнар виступають зі своїми концертними програмами в школах, пансіонатах, Будинках культури. Чіткі, громадянські позиції, м’який ліричний настрій поетичних поезій, вірші для дітей, написані із згнанням дитячої психології,- все це характеризує дві поетичні збірки Тетяни Фролової- «Виклик долі» і «Повінь». Є надія, що незабаром побачить світ третя збірка «Солоспів». Теплу післямову до «Солоспіву» написав академік зі Словаччини Микола Мушинка.
Поезія насичена барвами, і тому, хто не знає, не подумав би, що поетеса з раннього дитинства втратила зір. Вчилася у Львівській школі для сліпих дітей, закінчила Львівський державни університет ім.. І. Франка. Нині працює у заочній школі для сліпих. Виростила трьох синів, має прекрасне щире серце, має свій поетичний світ, котрим ділиться з Вами, дорогі читачі.
Від редакції.
«За вільну Україну», 3 жовтня 1998 року.
Поет бачить серцем.
«20-тий вік- вік космосу ракет.. і комп’ютери віршувати навчилися. То вже скажи, для чого тут поет?..» на це запитання відповіла незряча письменниця Тетяна Фролова шукає відповіді у своїй поетичній збірці «Солоспів».
«Виклик долі» Тетяни Фролової.
Дебютувавши у 55 років книжкою «Виклик долі», жінка продовжила творчі починання «Повінню». І тут тепер «Солоспів». До теми кохання, однієї з центральних і в попередніх збірках, тут поєднуються присвяти матері, вперше з’являється образ Українки-емігрантки.
На презентацію цієї збірки до Палацу культури ім.. Г. Хоткевича прибув із далекої Словаччини автор післямови академік Микола Мушинка. На хрещенні «Солоспіву» Він наголосив, «Поетеса бачить краще, ніж багато зрячих». Саме йому поетеса Тетяна Фролова довірила рукопис своєї прозової збірки. (Це не проза, а поетична автобіографія- вихопилося у М. Мушинки).
Ніна Муравицька.
Високий замок» 2 березня 1999 року.
«Світло її збагненна таїна».
Галантний,величавий Палац культури ім.Г.Хоткевича у Львові ще досі, здається, випромінює іскрометні слова артиста театру ім.М.Заньковецької Григорія Шумейка, котрий вів презентаційний вечір третьої поетичної збірки “Солоспів” чудової львівської поетеси, члена УТОС Тетяни Фролової. Її й було під овацію зали запрошено до чільного слова: Я йду до вас, люди, і несу на своїх долонях розкрилене своє серце. А в ньому, у моєму серці – рядки моїх віршів, мелодії моїх пісень і любові до вас і до всього.
Якщо я не дійду, якщо я впаду по дорозі, то впаде і розіб’ється моє серце. А з нього випадуть рядки моїх віршів, випурхнуть птахами мої пісні. І розіллється любов.
Любов розіллється дивовижним світлом. Неодмінно світлом, бо світло для мене – це така таїна, яку доля не дала мені збагнути.
Так сказала поетеса, вклонившись доземно…
І полинули в залі мов величава ораторія проникливо й урочисто прочитані Заслуженим артистом України Григорієм Шумейком її рядки:
Я стою на сплетінні віків і епох,
Заглядаю крізь роки в минуле й майбутнє,
А чи знає, чи віда Творитель
Наш Бог, Що моє покоління невпинне
Й могутнє? Що пройшло воно гострий
Чорнобильський гарт, І не стане вже більш на коліна
Бо інакше тоді
йому жити не варт, Бо інакше його
прокляне Україна.
Ці хвилюючі, зворушливі рядки відкривають поетичну збірку. Відкрили вони й вечір, якому Григорій Шумейко присвоїв назву – “У поетичнім саду Тетяни Фролової”. Скажемо заздалегідь, що цей сад дарував і духмяне цвітіння, і врожаївся достиглими плодами заворожуючої творчості поетеси.
Долаючи снігові замети, транспортні негаразди прибув на презентацію з далекої Словаччини, а може й з близької, бо він близький нам своїм українством, своїми болями за Україну і своєю підтримкою такого поета, як Тетяна Фролова, академік Микола Мушинка.
Звертаючись до шанувальників української поезії він сказав, що для нього є справді великим святом безпосередня участь у хрещенні третьої збірки поетеси.
– Може від мене, як від академіка української Національної Академії наук,- продовжив пан Мушинка,- очікується аналіз поетичного доробку поетеси. Цього не буде. Радше хотів би окреслити її шлях до вас, шанувальників поезії. Скажу навпаки, мій шлях до Тетяни Фролової, який розпочався три роки тому.
Микола Мушинка розповів про цю зустріч на хрестинах у Богдана Жеплинського, коли кобзар, з угорським прізвищем Лайош Молнар на прощання подарував йому невеличку першу збірку Тетяни Фролової “Виклик долі”, своєї дружини, також сліпої.
Його вразив вірш про повернення з дитячого садочка сина:
Моє серце сьогодні зігріла
Ніжна, трепетна радість, до сліз…
Намальоване яблуко спіле
Мені син з дитсадочка приніс…
І бере мій палець дитина,
І показує: “Ось корінець…”
По голівці гладжу я сина
І кажу йому: “Ти молодець!”
… В мого сина голубі очі
І дві ямочки на щоках…
Його бачити дуже хочу
Та несила, бо ніч в очах.
Тільки що тая ніч, мій синку!
Серце матері, серце моє
Бачить кожну твою волосинку,
Бачить яблучко спіле твоє.
І нехай це тебе не хвилює,
Я побачу, мій хлопчику, все,
Все, що ти в дитсадку намалюєш,
Що усмішка твоя принесе.
Ця вершина інтимної лірики вразила почуття академіка. Він став популяризатором творчості Т.Фролової, вірші якої публікував журнал “Дукля” широко і гідно. І до цього долучився вимогливий критик академік Микола Мушинка.
Українському читачеві, за його словами, поезія Т.Фролової припала до душі не тим, що їх писала незряча поетеса, а тим, що у них є серце, є душа, щира поезія – те, чого нам так сьогодні бракує.
Це підтвердила і наступна збірка “Повінь”. А за нею і третя – “Солоспів”. За три роки – три збірки поезій. Це за того, що поетеса не вважає творчість свою професією і пише лише тоді, коли вже несила стримати думки, які просяться на папір, за викликом долі виливаються у повінь душі щедрим і щирим солоспівом.
Вона не може бачити нас своїм зором, але зір її сягає недосяжного зрячим.
Можуть подивуватись, що у таку скруту та й видати одна за одною три збірки?.. Ні, не на кошт заморських спонсорів, не на кошт багатіїв-меценатів видані вони, а в основному виспівані у парі із супругом-кобзарем Лайошем Молнаром. Так, вони дають чудові концерти, які годі почути з телерадіо ефіру. Не модні, без технічних підсилювачів і звуковідтворювачів. Все у них – з власного голосу, лишень під акомпанемент бандури. Співають обоє і зачаровують тим співом, за яким зболілась душа. Це потрібно почути!
На презентацію “Солоспіву”, на це свято, можливо не таке гучне, величаве, як зауважив п.Мушинка, але щире,-зібралось чи не півзали Палацу культури.
Несподіваним було повідомлення п.М.Мушинки, що цими днями він отримав від Тетяни Фролової новий рукопис під назвою “Стежка від воріт”, першу частину чудового прозового твору. Це буде трилогія, поетична автобіографія у прозі, погляди на світ. З перспективи майбутнього,- переконливо ствердив академік Мушинка,- вона буде оцінюватися може вище, ніж ті автобіографічні твори, що виходили досі і які навіть стали хрестоматійними.
Почувши таку оцінку, хочеться вже прочитати цю поетичну прозу поетеси Тетяни Фролової. Чи довго чекати?
На святі у виконанні артисток театру ім.М.Заньковецької Наталії Лісової та Ірини Шумейко, диктора Львівського радіо Романни Панчак і чотирирічної Аліни Діани лунав поетичний рядок із поезій Тетяни Фролової.
Про велике щастя редагувати її вірші зізналась редактор усіх збірок поетеси Ірина Цельняк:
– Тетянині вірші це ніби мої діти. Редагувала всі три збірки. Вона настільки грамотна, що вірші не потребували якогось виправлення. Я “перехворіла” ними, марила і бажала, щоб вони швидше зустрілись з читачем, аби він почув це надзвичайне слово. Почались виступи, передачі, я була настільки щаслива, це була ніби моя доля. І при цьому завжди був Лайош Молнар. Я хочу, щоб це слово чули всі. Я вражена вашою з Лайошем мудрістю і присвятила вам вірш.
Хіба можна…
Хіба можна сміятися,
Коли серце плаче.
Хіба можна бачити
Те, що ніхто не бачить.
Хіба можна злетіти,
Коли краю не має?
Хіба можна писати
І складати вірші тим паче,
Коли затуманені очі
Й людина зовсім не бачить.
Хіба можна?
Мовчати!
Можна бачити, коли захочеш!
Можна співати, коли душа співає!
Можна літати, коли злетиш!
Якщо усе посієш.