Нова збірка поезій Тетяни Фролової містить 86 віршів, розподілених до десятьох тематичних розділів. Вони писані «класичним» стилем, без яких-небудь модерних (нині так модних) «викрутасів». їх основні ознаки – простота, щирість і надзвичайна актуальність та злободенність. Що не вірш – то картина з життя. Із сучасного життя. Так і відчуваєш, що поетеса покладає на папір не лише свої власні думки і переживання, а думки і переживання переважної більшості населення – українського народу в прямому розумінні цього слова. В цьому відношенні її поезія співзвучна з поезію Шевченка, Франка, Олеся, але й Симоненка, Вінграновського, Ліни Костенко.
Мені довелось брати участь в презентації книжки спогадів Т. Фролової «Стежка від воріт» в її рідному селі Білозірка в день повторних виборів президента Л. Кучми 1999 року. Все сільське начальство було зайняте виборами, які проходили в будинку сільради. Та головною подією дня в селі були не вибори, а вечір поезії Т. Фролової, який проходив у Будинку культури. Коли Тетяна почала читати свої вірші та під супровід бандури чоловіка співати свої пісні (вона ще й прекрасна співачка), в залі не залишилося одного сухого ока де – і молодь, і старі діди й бабусі плакали від зворушення, бо поетеса висловлювала думки кожного з них. Якби у село прибув сам Кучма, він би не мав такого успіху, який мала сліпа білозірчанка- донька їхнього села. В Білозірці я зрозумів значення поезії в житті народу.
Збірка Т. Фролової «Щоб не згасла свічка» нагадує виставку образотворчого мистецтва: є тут художні мініатюри, чорно-біла графіка, яскраві акварелі, але й широкі олійні полотна. нічні цикли так і називаються- «Я малюю світ», «Акварелі душі», «Осінні мотиви» «Полотна».
Останній розділ охоплює поеми із сучасності або недалекого минулого.Перша розповідає про молоде подружжя (рудого Панька та Фесю, молоду), що вибралося з України кращої долі шукати в Італії і, глибоко розчарувавшись, з голими руками повернулися додому. Тут серйозна соціальна тема майстерно одягнена у жартівливу форму. В поемі «Мати» (з підзаголовком «Записано з життя») авторка яскравимми імпресіоністичними штрихами подала картину розпаду традиційної Української сім’ї. Невістка змушує свого чоловіка відвезти матір до старечого дому, щоб здати її квартиру в оренду «за долари» і мати змогу безтурботно їздити на море. А самітня мати між чужими людьми страждає, і плаче і молиться за сина і його сім’ю. Справжньою перлиною збірки є поема – “і плаче камінь» про дівчину-партизанку, яка пройшла боями УПА, і катівнями МГБ і гулагами Сибіру, і нарешті повернулася в Україну, вийшла заміж, родила дівчину і діждалась внучат, щоб розповісти їм про важкий шлях до самостійної України. Історія на перший погляд : фаретна і банальна. Та поетеса вміла втиснути в неї стільки теплих емоцій, що читати її не можна без зворушення, без сліз. А такими є всі вірші поетеси.
Замість того, щоб аналізувати останню збірку поезію Тетяни Фролової, подаємо кілька її віршів.
Микола Мушинка.
Журнал «Дукля» н4 2005 року.
Кому: Національній спільці письменників України голові Михайлу Сидоржевському Київ
Від кого: Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, академік НАН України (адреса: 08001 Presov, Gorkeho 21, Словаччина).
Пропозиція
на прийняття у Національну спілку письменників України
Тетяну ІлліНвну Фролову
(адреса: 79038 Львів, Пасічна 49/16. тел 251 40 75
Обгрунтування:
Тетяна Фролова (1941) – від раннього дитинства повністю незряча, Здобула вищу, педагогічну освіту, виховала трьох здорових синів, а вийшовши на пенсію, зайнялася літературною творчістю. Патріотичні вірші та оповідання пише азбукою Брейля, старанно їх шліфує, диктує комусь із зрячих (за гроші) і здає у друкарню. Досі видала понад п’ятдесят (!) книжок поезії та прози, здебільшого власним коштом та коштом своїх друзів-однодумців, до яких належу і я.
Великого прихильника свого таланту вона має в особі чоловіка Лайоша Молнара – сліпого бандуриста угорської національності. Разом з ним Тетяна Іллівна влаштовує художні концерти (вона ще й чудова співачка), на яких продає свої книжки, а виручені кошти вкладає у видання нових книжок.
До своєї пропозиції я долучаю добірку її творів із своєї приватної бібліотеки:
Ґ»Виклик долі» Львів, 1996. 60 с.————–
- Повінь. Поезія. – Львів, 1997, 100 с.
- Солоспів. Поезія. – Львів, 1998, 117 с.
- Зачерпніть води в долоні. Поезія. – Львів, 1999, 114 с.
- Слід Сінгалевича. Проза. – Львів, 1999, 75 с.
- Поклонюся землі. Частина 1. Стежка від воріт. Проза. – Пряшів, 1999, 88 с.
- Поклонюся землі. Частина 2. Під каштанами. Проза. – Львів, 2001, 175 с.
- Крижана дівчинка. Проза. – Львів, 2001, 8 с.
- Тернова доля. Проза. – Львів, 2002, 73 с.
- У вітру на крилі. Поезія. – Львів, 2002, 115 с.
- Зимова казка. Проза. – Львів, 2002, 39 с.
- Ходімо зі мною у казку! Проза. – Львів, 2002,60 с.
- Виклик долі. Поезія. – Львів, 2002, 80 с.
- Зачароване коло. Поезія. – Львів, 2003, 143 с.
- Любові не зречусь. Поезія. – Львів, 2003, 77 с.
- Дума про час. Проза. – Львів, 2003, 123 с.
- По землі ходила казка. Проза. – Львів, 2004, 42 с.
- Коли ти навчився читати. Проза. – Львів, 2004, 67 с.
- Щоб не згасла свічка. Поезія. – Львів, 2004, 175 с.
- Котилася торба. Проза. – Львів,2005, 76 с.
- Сік дикої груші. Поезія. – Львів, 2005, 160 с.
- Бабусина скриня. Проза. – Львів, 2005, 71 с.
- Млин. Проза. – Львів, 2005. 114 с.
- Таїна. Поезія. – Львів, 2006, 164 с.
- Розкажу казку. Проза. – Львів, 2006, 78 с.
- Коли надворі дощ. Проза. – Львів, 2006,54 с.
- Казки в кошику. Проза. – Львів, 2007, 80 с.
- Казки до сніданку. Проза. – Львів, 2008, 90 с.
- По той бік серця. Поезія. -Львів, 2008, 182 с.
- Доки я живу. Поезія. – Львів, 2009, 130 с.
- Вага сльози. Поезія. – Львів, 2010, 126 с.
- У затишку часу. Поезія. – Львів, 2011, 84 с.
- Казки діда Степана. Проза. – Львів, 2011, 63 с.
- Ходить сон коло вікон. Проза. – Львів, 2012, 47 с.
- Прозріння, Поезія. – Львів, 2012, 147 с.
- Щоб став добрішим світ. Проза. – Львів, 2012, 110 с.
Характерною ознакою творів Т. Ф є їх високий український патріотизм. Якби в інших народів була отака письменниця, її давно б проголосили національною героїнею. В Україні, на превеликий жаль, про неї знає лише вузьке коло її прихильників.
Буду радий за підтримку моєї пропозиції. Тетяна Фролова членство у НСПУ повністю заслуговує.
Пряшів, 18 січня 2017 р.
Prof. PhDr. МкиШ MUSINKA, DrSc
Микола Мушинка
08001 Preiov, Gorkeho 21, Slovakia TA K’fimm, e-maü: mykifc.muyntagpTuiUoni.
А далі різних авторів.
Про книгу і долю
«…За терпіння Бог послав мені прозріння»
Можливо, незряча поетеса бачить більше* ніж ми
Заціпивши уста до болю, Так я йшла крізь життєвий вир, І кляла ту злощасну долю, Що забрала у мене зір.
У серії «Поетична бібліотека «Літопису Червоної Калини» вийшла перша збірка львівської поетеси Тетяни Фролової «Виклик долі». З вірша, що дав назву книзі, і взято епіграф. Поетеса оцінює свій доробок дуже скромно: «Революції ця книжка, звичайно, не зробить. Але комусь вона принесе трошки тепла, комусь розраду…». Друзі, колеги, близькі і рідні тепло привітали дебютантку на презентації її книжки, що відбулася в Будинку культури ім. Т Г.Шевченка Львівського учбово-виробничого об’єднання УТОС.
Її вірші – це й справді виклик долі, її поезія – це утвердження себе в житті і творчості. Адже доля була для неї немилосердною ще змалечку. На другому році життя дівчинка захворіла і втратила зір. Проте біду свою відчула лише на сьомому році -коли подруги пішли до школи, а вона залишилася самотньою на подвір’ї. їй, незрячій дитині, за партою у сільській школі в Білозірці, що на Тернопільщині, місця не було. І вона зрозуміла, що вона не така, як усі…
Але ж правду каже народна мудрість; світ не без добрих людей. Сільський вчитель п. Мартиненко відвіз дівчинку до Львова до школи-інтернату для сліпих дітей.
По-справжньому радісним був для Тетянки той день, коли вона освоїла шрифт Брайля. Тепер, коли вивчила крапковий алфавіт, вона почала записувати свої вірші, які складала ще в селі. Розширилися Горизонти, життя наче посвітлішало. Тепер можна було кинути виклик і самій долі, що прирекла її на пітьму, морок і німотну тишу…
..І в пітьмі простягнувши руки, Я пішла крізь незвідані муки І сказала: «Я буду жить» Після закінчення школи-інтернату направили її працювати у щітковий цех Львівського підприємства, де незрячі виробляли металеві і дротяні щітки.
« Потім вона заочно закінчила відділення ‘філологічного факультету ЛДУ ім. І.Франка, -почала працювати у вечірній школі для сліпих, »де трудиться і зараз – але вже у заочній школі.
За минулі десятиріччя багато чого пережала поетеса. Пізнала щастя творчості, щастя материнства – виховала трьох синів: 28-річний Леонід – військовий льотчик, офіцер, 24-річний Геннадій – автослюсар, 17-річний Сашко, що вів програму вечора, вчиться у вечірній школі. Зазнала поетеса і гіркоти життя: «Встигла розлучитися з чоловіком і ще багато чого»
А рік тому запропонував їй руку і серце Лайош Молнар. колега по нещастю, сліпий бандурист-кобзар, родом із Закарпаття. Сім років тому почув він по радіо, як співають бандуристи, і його музичне угорське серце не витримало – закохався в бандуру. Швиденько освоїв цей інструмент (мав-бо музичну освіту), писав музику і став пропагувати і бандуру, і Українську пісню при всякій нагоді. А в Будапешті, під бандуру співав Угорські балади.
Про Тетяну Фролову також почув про радіо, передачі прозвучали вірші і пісні, і Лайош вирішив познайомитися з нею як з людигною. Вийшло так, що любов до пісні, музики і до слова, з’єднала їх навіки- у творчому і сімейному союзі. І от вони на сцені поруч (Лайош з бандурою в руці. Виконують пісню «Ти поклич». Чоловік і дружина. Поетеса і композитор. Тетяна Фролова має прекрасний голос- високий і дзвінкий. Які оплески здійнялися в переповному залі, а поетеса виконала ще одну спільну пісню- «Мамині пороги».
Вечір пройшов на славу. Діти декламували вірші із нової книжки, на сцені, мов конвеєром, пливли букети квітів, а Тетяна Іллівна щедро дарувала присутнім свої нові твори- «Бездомний собака», «Пісня-молитва», «Стою перед тобою у покорі», «Прозріння». В останньому я зауважив такі рядки?: «Очевидно, за терпіння Бог послав мені прозріння».
Авторка сердечно подякувала спонсорам своєї першої книжки- трудовим колективам Львівської телефонної мережі, дочірнього підприємства «Львівтрансгаз», спільного підприємства «Студія Лева№ і АТ «Львівнафтопродукт».
Володимир Радовський.
«Високий замок», 13 червня 1996 року.