Нові книги
Спочатку її вірші читали пальцями
Чоловік незрячої поетеси Тетяни Фролової- бандурист-пісняр Лайош Молнар, теж незрячий, приніс до редакції (привітання від своєї дружини та другий збірник її поезій, випущений уЛьвові видавництвом “Край” (художнє оформлення Ірени Гимон). Моя розповідь про те, як проходила презентація її першої ластівки – книги “Виклик долі” – була надрукована у “Високому Замку” три роки тому. І от переді мною другий подарунок пані Тетяни.
Вона і справді гарна поетеса. Адже більшість її віршів так і проситься на крила музики і вже давно перетворилася у пісні. Недаремно ж її гаслом, її кредо є слова із вірша “Пісня”: “Краще з піснею вмерти, ніж жити без пісні”.
Всі її вірші присвячені Любові :із великої літери. Навіть, якщо це вірші громадянської тематики, навіть коли її роздуми навіяні гуманітарною допомогою (“Гіркотно тане в роті шоколад”) і коли поетеса знаходить сильні, і точні слова:
І сумно плаче кобза на майдані, І квилить-стогне приспаний ДнІпро Де ви взялися, покручі погані, Що рознесли по світі все добро? -це вона так освідчується у своїй любові до України.
І коли у вірші “Імперію зруйновано дощенту” ми знаходимо гіркіші правди рядки:
Подайте Христа ради незалежній ■ Чи пак, залежній, бо хіба ж не гріх І Що в нас на чорноземі на безмежнім, Не родить хліб, а родить глум і сміх?-
то це також свідчення її любові до батьківщини Тараса. А ось ці слова з вірша “Видумують у Верховній все нові закони”: Твою землю плюндрували,
і тепер плюндрують. Святим іменем Тараса
і далі шинкують. Незалежності святкуєм
святу роковину Важко стало заробити
вже й на домовину!.. – хіба ж вони не крик Тетяниної душі про її любов до рідного народу, до громадян України?
Народ плаче, народ стогне,
Гне народ коліна…
незалежна, суверенна, бідна Україна!..
і коли ближче знайомишся з поезією Тетяни Фролової, особливо з такими віршами, як «Прозріння”, “Не треба мене жаліти”, “Мова дзеркала”, або ж із циклом “З сумних мелодій”,то лмимоволі робиш висновок: народ, який має таких сильних, мужніх і витривалих дочок, як вона, заслуговує на краще життя,
Недавно поетеса підготувала третій поетичний збірник “Солоспів”. Як і вдвох попередніх – тут ліричні вірші переплітаються з поезією громадянського звучання. Передмову до майбутньої книжки написав академік М. Мушинка із Пряшева (Словаччина). У передмові мені найбільше запам’яталося те місце, де вірші пані Тетяни на громадянську тему нагадують академіку поезію Олени Теліги, і те, як він описує враження від творів Фролової:
“Азбукою Бройля вона писала вірші, ніколи не сподіваючись, що вони колись побачать світ. Писала просто так – для власної потіхи і розради. їх пальцями читали лише її друзі такоїж долі і… захоплювались. Захоплювались і плакали, як колись плакали наші матері над віршами Шевченка про тяжку жіночу долю”.
У “Солоспіві”, відзначає академік М. Мушинка, в поезії Тетяни Фролової вперше появляється образ українки-емігрантки, яка не лише зберегла рідну мову, але й прищепила любов до неї дітям та онукам.
Так, з кожним роком поетична палітра Тетяни Фролової стає багатшою, з’являються, якщо можна так висловитися, нові тематичні регістри. А втім, прочитайте новий вірш пані Тетяни “Зупиніться, огляньтесь”, котрий поданий нижче, і ви неодмінно погодитесь із моїм останнім спостереженням.
Володимир РАДОВСЬКИЙ.
Зупиніться, огляньтесь
Роксолани… Чи Насті… Чи просто Марії Йдуть стежками у світ, манівцями бредуть… Кожна мала свої і надії, і мрії, Кожна йшла у розпусний
безтямний свій путь.
Кожна думала: От зароблю трохи грошей… Ну а там… Ну а там свій у кожної слід…, Перед ними був світ…
непомірно тривожний, Прагматичний, жорстокий оманливий світ.
Всі вродливі були, бо ж поганих не брали (Вже не знаю, кому поталанило більш), їхню вроду дільці продали за доляри, За знівечену душу платили лиш гріш.
Будуть ночі брудні І натомлені ранки, І сльоза обпече ваші душі не раз…
Добровільні, одурені, скривджені бранки, Роксолани мої, мені страшно за вас.
Зупиніться, огляньтесь, красуні Вкраїни, Може, краще обмежитись хліба шматком, Ніж потому картати себе до загину, Свою долю клясти, під чужим смітником.
Козаки, чи ви є, чи вас більше немає? Може, виродилась чоловіча в вас стать, Що не можете ви в потолоченім краї За своїх Роксолан одностайно всі стать.
Я не знаю… Та щось таки треба робити. Зупинити це лихо. Якось зупинить… Шанувати їх більше, чи більше любити… Чи у власнім краю назавжди полонить.
Тетяна ФРОЛОВА.
«Високий замок» 22 вересня 1998 року.
Від редакції.
Тетяна Іллівна Фролова, інвалід першої групи по зору,- вчителька Української мови та літератури Львівської вечірньої заочної школи для сліпих. І водночас- поетеса, яка пише, як відзначають критики, чисті, справдешні, і зрозумілі кожному вірші. Напевне, тому з-поміж її шанувальників юних читачів не менше, ніж дорослих. У музеї місцевої школи-інтернату для сліпих дітей шанобливо зберігається дві її поетичні збірки, які вийшли у світ нещодавно- «Виклик долі» і «Повінь». У школі влаштовувались і читацькі конференції, присвячені творчості Т. Фролової, де звучали не лише вірші, а й пісні. Більшість з них увійшли до авторського магнітоальбому, де і слова, і музика, і виконання- все належить Тетяні Іллівні.
Поезії, з якими ми сьогодні Вас ознайомимо, увійшли до останньої бзбірки поетеси «Повінь».
«Промінь» вересень жовтень 1998 року
Далі іде добірка віршів..
«Душа не має паспортного віку»
Тетяна ФРОЛОВА — львівська поетеса. Доля послала їй важкі випробування, та не повела манівцями, а тільки — широкою дорогою. Народилася перед війною у багатодітній сім’ї на Тернопільщині. У малолітньому віці внаслідок хвороби втратила зір.
У неї — дружня сім’я, люблячий чоловік — угорець Лайош, добрі, працьовиті сини — Леонід, Геннадій, Олександр, улюблена робота… Та не полишає поетичної творчості. * Виклик долі» та *Повінь» — поки що дві поетичні збірки Тетяни Фролової, що побачили світ.
Отже, »Повінь».. Тут вміщено вірші соціальної тематики, інтимну, пейзажну лірику. У кожній поезії Тетяни бринить оптимістична нота. Нота ствердження себе як людини, поетеси і як жінки. її очі не бачать розмаїття барв «всеоживляючого всевладного ранку». Вона не чує і не знає мови дзеркала. Проте ніщо не владне над душею жінки.
…Коли твоє єство вщерть наповнене почуттям любові, бажанням робити добро, творити для людей, незважаючи — сліпий ти чи зрячий, яскравіше відчуваєш все, що відбувається з тобою в цьому неспокійному, шаленому, не завжди зрозумілому світі, повніше усвідомлюєш себе як частинку живого і вічного організму — всесвіту. Саме на такі думки наштовхує нас поетеса у збірці «Повінь».
Валентина ШУРИН.
«Благовіст» серпень 1998 року.