ТВОРЧИй ЗзВІТ СІМЕЙНОЇ ПАРИ
Останнього січневого дня у Львівській обласній бібліотеці для сліпих ім.Т.Г.Шевченка відбулося засідання літературно-мистецької вітальні, свого роду клубу творчості незрячих. Цього разу засідання було присвячене творчому звіту відомої подружньої пари незрячих – поетеси Тетяни Фролової та кобзаря-бандуриста Лайоша Молнара.
Я побував на цій презентації і перш, ніж ознайомити читачів з ходом цієї події, хочу зробити вступне слово, щоб непосвіченим був зрозумілий цей унікальний в Україні феномен творчої співдружності. і Творчий потенціал і продуктивність Тетяни і Лайоша дивовижні. За час мого знайомства з ними, з 1996 року вийшли друком у світ понад 15 збірок поезії і прози Тетяни Фролової, котра на повний голос, на високій ноті, без фальші й пафосу, своєю громадянською позицією та тонким ліризмом заявила світові про народження в Україні талановитої поетеси. Феномен творчості цієї людини полягає ще й в тому, що майже все своє свідоме життя вона крок за кроком готувалася піднести сюрприз читачам, десь у глибині її душі і серця визрівав талант, який вибухнув яскравим творчим квітом вже у зрілому віці, коли вона поставила на ноги трьох синів. А ще, мабуть, сприяло цьому знайомство з Лайошем Молнаром, який органічно доповнив її творчість, створюючи музику на її поезії.
Він поклав на музику багато Тетяниних віршів і видав два нотних збірники, останній з яких «Обертони» був представлений на суд громадськості, тобто колег з літературно-мистецької вітальні, яких запросили на творчий звіт. Напередодні цієї події побачили світ ще три книжечки Фролової – збірка оповідань «Тернова доля», збірка інтимної лірики «Любові не зречусь» та книжечка для дітей «Ходімо зі мною у казку».
Зустріч у вітальні відкрила завідуюча бібліотекою Марія Суха, а вів церемонію творчого вечора голова бібліотечної ради, незрячий поет Степан Підлужний. З творчістю Тетяни Фролової і Лайоша Молнара гостей вітальні познайомили працівниці бібліотеки Світлана Палюшок та Ірина Колич. Друзі й прихильники прочитали її вірші, деякі з них стали своєрідною карткою Фролової і відомі постійним читачам «ПуС», які мали змогу познайомитися з ними на засіданні літературно-мистецької вітальні.
Прийшли на творчий звіт Тетяни і Лайоша їх давні друзі музикознавець, викладач Львівської музичної академії Еміл Кобулей та солістка державної заслуженої хорової капели «Трембіта» Ярослава Крилошанська.
Під акомпанемент на фортепіано Еміла Кобулея Молнар заспівав свою пісню на слова Фролової, присвячену пам’яті композитора Ігоря Білозіра «Сумує Львів». Ярослава Крилошанська з листа вперше для присутніх виконала нові українські романси Молнара і Фролової зі збірки «Обертони».
Творчий звіт Фролової і Молнара вилився у справжнє свято музики й поезії. До пізнього вечора лунали в затишному залі бібліотеки за горнятком кави вірші й пісні цього творчого подружжя.
У цій самореабілітації, самовияві бурхливого, суспільнокорисного життя подружжя не останню скрипку зіграв і часопис «Повір у себе».
Олександр Пестов.
Повір у себе» 16-28 лютого 2003 року.
СВІТЛИЙ ДЕНЬ ТЕТЯНИ ФРОЛОВОЇ
ФЕСТИВАЛЬ ТАЛАНТІВ
ПІДБИТО підсумки Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими фізичними можливостями. Урочисте нагородження переможців, з-поміж яких гідне місце посіли утосівці, відбулося 4 грудня в Центрі культури і мистецтв МВС України.
Своєрідним подарунком до новорічних свят для незрячої львів’янки Тетяни Фролової була перемога в номінації «Поетична творчість». У декоративному прикладному мистецтві одними з найкращими визнано роботи Наталії Романенко з Вінницької області. Отримали нагороди Олександр Тріце із Сумщини, Олег Каратаєв з Харкова та інші.
Привітати переможців прийшло багато почесних гостей, зокрема — депутат Верховної Ради України, голова Національної Асамблеї інвалідів України Валерій Михайлович Сушкевич.
Після урочистостей відбувся концерт, в якому взяли участь лауреати фестивалю, театр міміки і жесту Українського Товариства глухих «Райдуга», , ансамблі- народної музики «Водограй», танцю «Політ», заслужена артистка України Інеш Хирова та провідні художні колективиКиєва. Власні вірші читала незряча поетеса Марія Романенко.
Фестиваль став визначною подією в житті інвалідів — адже він зібрав їх фактично з усіх куточків України. Захід цей також сприяв ознайомленню громадськості з творчими можливостями та проблемами інвалідів. Зал, в якому панувала тепла, невимушена атмосфера, був переповнений. Бажаючі мали змогу не лише спостерігати за дійством на сцені, а й оглянути виставку робіт переможців конкурсу.
Юлія Новопетрівська.
6 ♦ 31 грудня 2003 року ♦ №№ 47—48 (739—740 ПРОМІНЬ.
Далі добірка двох віршів: що таке щастя, я перестала злитись на зиму.
Наші зустрічі
Свічка добра, любові і віри в життя Тетяни Фролової
– Я народилася на Тернопільщині, в селі Білозірка Лановецького району. Проте, уже більше п’ятдесяти років живу у Львові. Тому Тернопільська і Львівська область тісно переплелися в моєму житті. Я росла у великій родині у важкі воєнні і повоєнні роки. На другому році життя я втратила зір. У простій селянські хаті в ті часи не було ні електрики, ні радіо. Бувало так, що не було й хліба. Та зате була пісня.
Сумна й весела, вона була в нашій хаті завжди. З нею я й росла. Певно, пісня й вплинула найперше на те, що я ще дитиною почала, як тоді казали, «складати» вірші. Саме складати, бо писати я ще не вміла і не могла навчитися, бо була сліпа… Лише у 1951 році повіз мене батько у Львів, бо моя родина довідалася, що у Львові є школа для сліпих дітей. Тут у школі навчилася я читати і писати крапками, як читають і пишуть незрячі §§ у всьому світі.
Після школи пішла на роботу, на підприємство де працювали сліпі. Робили щітки, плели сітки, набивали наконечники на взуттєві шнурки і шукала свою стежку у житті, тобто вчилася у Львівському державному університеті ім. І. Я. Франка на філологічному факультеті (спершу на вечірньому відділенні, а потім перевелася на заочне). Чи важко було? Звичайно, важко. Відсидіти робочий день в цеху, а потім ще йти на лекції в університет. А ще хотілося поспівати в художній самодіяльності, а ще треба було знайти читця, щоб за невеликі гроші (бо великих у мене не було) читав би мені хоч щось з того, що необхідно було для складання заліків та екзаменів. Так я стала філологом…
Мене часто запитують, чому у мене прізвище таке – Фролова. Ні, я не росіянка, своє прізвище успадкувала від першого заміжжя. Отже, це – набуте. Його тепер носять три мої сини, їхні родини і, зрештою, мої книжки: проза, казки, поезії…
У 36 років я розлучилася з чоловіком. Для мене це була справжня трагедія. Та мусила жити, бо мала дітей і треба було їх виховувати. Не кляну свою долю, ні на кого не нарікаю, та жилося мені дуже нелегко. Вижила…
Повернулася до поезії та й до прози взялася, коли зустріла Лайоша Молнара – цікаву особистість. За національністю він угорець, але це не завадило йому стати українським кобзарем. Коли ми познайомилися ближче, Лайош сказав, що треба видати збірку моїх поезій. Я не могла це сприйняти серйозно. Час був важкий – 1995 рік. Але Лайош взявся за це з усім запалом. Ходив, шукав спонсорів. І у квітні 1996 року перша моя книжечка таки вийшла. Це була маленька збірочка «Виклик долі». Ми дуже тішилися нею. Та й не тільки ми, а й читачі, що зустріли цю книжечку тепло й щиро. На цей час ми з Лайошем вже були одружені. Так і почалася моя творчість, чи, власне, входження в світ друкованого слова. Це був стимул, це була перемога, це був виклик моїй долі, котра подарувала мені сліпоту. Наступними були збірки поезій: «Повінь», «Солоспів», «Зачерпніть води в долоні», «У вітру на крилі», «Любові не зречусь», «Зачароване коло», «Щоб не згасла свічка».
Нещодавно вийшла у світ остання дев’ята книжечка поезій «Сік дикої груші». А є ще казки, є проза. Бо казки я не відношу до просто прози, тому й відрізняю їх. Казок написано чимало, але поки що вийшла «Казка за казкою», «Крижана дівчинка», «Зимова казка», «Ходімо зі мною у казку», «Казки з моря», «Котилася торба». З прози – «Слід Сингалевича», «Тернова доля», «Дума про час». А ще автобіографічні: «Стежка від воріт», «Під каштанами».
Бачити світ… Це не для мене. Власне не зовсім для мене. Бо я сліпа. Очима я не можу бачити сонце, небо, квіти і дику грушу… Очима – ні. Я світ бачу серцем, всім своїм єством, вбираю його, причащаюся від його краси і за все дякую Богу. І за квітку, і за
травинку, за пташиний спів і за те, що я здатна все це відчувати, немов і справді побачити.
Сивіє голова і думаю зараз лише’проте, аби більше встигнути. Але це вже менше залежить від мене. Зачароване коло…
Тісні зв’язки єднають багатьох освітян і школярів Яворівщини з незрячими митцями зі Львова – письменницею Тетяною Фроловою і кобзарем Лайошем Молнаром. Це подружжя у творчому дуеті часто виступає в наших школах, даруючи всім свої високомистецькі пісні і поезії, які так необхідні нашим дітям, щоб виховувати в них повагу і любов до рідної мови, народної української пісні, наших віковічних традицій… Після незабутніх зустрічей у багатьох школярів залишаються на пам’ять книжечки Тетяни Фролової, твори якої – талановиті, цікаві, які надовго вкарбовуються у серця читачів. У кожній поезії незрадливо пульсує активна позиція авторки – як патріотки рідної землі, як жінки – українки, котра має високу мету і щомиті шукає сенсу життя у всьому, що торкається її свідомості. Багатогранна палітра почуттєвих віршів вражає глибиною любові, віри до людей, рідного краю, чимало творів просякнуті занепокоєнням про долю України, надією на кращі часи. Своєрідною сповіддю про життєві радості і болі, письменницьку творчість ділиться з читачами своїх книжечок Тетяна ФРОЛОВА – жінка, котра любить життя, жінка-матір, жінка-християнка.
Розповідь записав Мирослав Кропивницький.
«Високий замок». 13 жовтня 2005 року.