ВИХОДЬ НА ВОВКА
Як сірий вовк на полювання вийшов
Й за цілу ніч нічого не впіймав,
Завив із жалю і порушив тишу,
Й почули всі, хто солодко дрімав.

І це виття приснилося маляті,
І те маля заплакало вночі,
І хоч воно не вміло розмовляти,
Вже страх сидів в малій його душі.

Воно вже знало, що боятись треба
Того страшного вовчого виття,
І в тім було подібне так до тебе
І розуміло суть свого життя.

Коли виходить вовк на полювання,
Не знаєш ти, кого вполює він,
Й по кому заголосить на світанні
Отой великий, той церковний дзвін.

Боятись треба і боятись можна,
Але той страх земний не має меж.
Та розуміє це істота кожна,
Що тільки страхом вовка не візьмеш.

Боятись треба і боятись можна,
Та розуміє кожен на землі:
Полює вовк на мене і на тебе,
Допоки ми сидітимем в теплі.

І щоб спокійно спали ми з тобою,
Щоб наш малюк вночі спокійно спав,
Виходь на вовка і бери набої,
Допоки вовк тебе не вполював.

ЛЬВОВУ
ДОЩІ У ЛЬВОВІ
Дощі… Дощі… Дощі ідуть у Львові,
Спокійні, тихі, затяжні дощі.
Дощі у кожнім жесті, в кожнім слові.
Втомилися дерева і кущі.

І люди, й парасольки потомились,
А про серця вже що і говорить…
Здається, землю всю скупали – змили,
І вже ніде нічого не горить.

І небо стало каламутно-сивим,
Втомився вже мовчати горобець…
Нема зупину хмарам тим плаксивим.
Де тим дощам початок чи кінець?..

Дощі у Львові. Це таке звичайне:
Заплакані будинки і авто…
А може в них якась магічна тайна,
Та ще її не розгадав ніхто…