Зачерпніть води в долоні!

ВЕСНА НЕ ЗАБАРИЛАСЬ
Пошукай мені мелодію для слів,
Пошукай мені мелодію для сліз.
Тую пісню я підслухала в полів,
Мені вітер крізь вікно її приніс.
А весна не забарилась,
А весна не затягнулась,
Незабаром пишний квітень
Дивні квіти принесе.
Та які б не були весни,
Наше літо не воскресне.
Замість літа буде осінь.
Будь щасливий – от і все.
А лелеки прилетіли як завжди,
Соловейки заспівали у свій час.
Тільки ти весну не клич, її не жди,
Бо вона тепер для інших – не для нас.
А весна не забарилась –
Все навколо розбудила.
Залунала на всі струни
Її пісня голосна.
Та які б не були весни,
Наше літо не воскресне:
Замість літа буде осінь,
Замість осені зима.
Я мелодію попрошу у весни,
Хай додасть вона їй трохи кришталю.
Заплету її в твої безжурні сни.
Бо люблю тебе, бо все таки люблю.
А весна не забарилась,
А весна не затягнулась:
І співала, й чаклувала,
І подовжувала день.
Світ буяв, такий чудесний!..
Може ще любов воскресне –
І настане наше літо,
Повне сонця і пісень.
МУСИШ
Хто поруч з тобою? Може вона,
Та, напророчена мною колись?
Може земна, чи неземна?..
Ти подивуйся і подивись…
І будь щасливий… Як же мені?..
Де взяти сили? Пусто й безумно…
Стукає дощ у вікно… Відчиню:
Може, й йому так самотньо і сумно…
Може, й тобі?.. Ні безглуздя яке…
Знаю, у тебе ні болю, ні втіхи…
Тільки байдужість… Похмілля гірке –
Й знов пустодзвони і пустосміхи…
Боляче й пусто… І відчай до сліз…
І не розкажеш про біль свій нікому…
Скорше у поле, у степ чи у ліс,
Тільки подалі, подалі від дому…
Скорше… А спогад? А спогад куди?
Чи заховати? Чи де його діти?..
Мусиш стерпіти… І далі йти…
Знову сміятись, знову радіти –
Бути артисткою. Тільки в житті,
А не на сцені, як мріялось, снилось…
Мусиш забути… Або ж зберегти,
Що не збулося, що не судилось.

ТАК РАНО
Голосу твого кришталь
В серце закрався неждано.
Знав би ти, як мені жаль –
Все закінчилось так рано.
Рано зів’яли в садах
Ніжні барвистії квіти.
Рано в дівочих піснях
Нотам розлуки бриніти.
Рано любить почала –
Рано й розлуку пізнала.
Ніжна любов розцвіла
І, не дозрівши зів’яла.
Тільки не думай, не жди,
В собі не критиму зраду.
Друзі зі мною завжди,
З ними знайду я розраду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 + 17 =