Тетяна ФРОЛОВА
Зачерпніть води в долоні!
Четверта збірка поезій Тетяни Фролової “Зачерпніть води в долоні” – вилив чистих і сокровенних почуттів, котрими щиро і відверто ділиться поетеса. У книгу ввійшли поезії громадянського звучання, інтимна та пейзажна лірика, дитячі вірші та поеми про материнські почуття та славетне минуле краю. У кожному творі – позиція авторки – українки, її любов до світу, котрий вона не бачить, але відчуває востократ гостріше та емоційніше. У кожному рядку – надспрага, захоплення чи засудження, усе, що наповнює небайдужу натуру людини.
Читайте, вдумайтесь у кожне слово, відчуйте мелодію чистого джерельного почуття.
Усім, хто цікавиться поезією, хто шукає вагомості та глибини у слові…
Авторка висловлює щиру подяку людям, без котрих ця книжка не побачила б світ:
Генеральному спонсору – Мирославу Сенику – голові Личаківської райдержадміністрації м. Львова,
Богдану Дурняку – директору Львівського поліграфічного технікуму УАД,
Миколі Пономарьову – директору АТЗТ Львівського жиркомбінату,
Роману Грунтківському – директору ТзОВ “Говерла”.
Замість передмови
Завжди знайдеться хтось такий, що запитає, чому саме таку назву має моя книжка. А й справді, чому?
Коли я називала першу збірку “ВИКЛИК ДОЛІ”, тут пояснювати майже не було потреби. Назви “ПОВІНЬ” і “СОЛОСПІВ” я ще пояснила. А от, чи зумію пояснити назву “ЗАЧЕРПНІТЬ ВОДИ В ДОЛОНІ”? Спробую. Але й ви спробуйте. Спробуйте вмити лице своє не водою з-під крана, а джерельною, або хоча б водою, щойно принесеною з криниці. Складіть долоні човником, зачерпніть води – і вмийте своє лице. І то нічого, що вода потече вам за комір… Правда добре?
Але я не тільки те хотіла сказати. Умившись такою водою, ніби стаєш ближче до природи, до землі. Я захоплююся людьми, що обливаються холодною водою навіть взимку, що ходять босоніж по землі. Я не здатна на такий подвиг, у мене просто на таке мужності не вистачило б. Я люблю смачно поїсти, поспати, люблю тепло.
Але от вмитися джерельною водою, коли тільки є така можливість, – я також люблю і вам раджу.
Вода супроводжує людину протягом всього життя, від народження і до останньої дороги. Майже кожен наш обряд пов’язаний з водою. А молодят хіба не перестрівають з повними відрами? Ви думаєте це так собі?
А ви ніколи не помічали, що, коли стоїш біля води, то чомусь тягне на пісню, неодмінно хочеться співати? Чи у вас такого не буває? Чи у вас з собою транзистор? Вимкніть. І, впевнена, вам захочеться співати, навіть у тому випадку, коли ви не дуже вмієте. Недаремно ж кажуть: джерело народних пісень. Зачерпніть в долоні із цього джерела. Припадіть до джерела народної пісні, народного обряду, мови, звичаїв – все це таке правічне і розумне, що відкриває вам очі на світ, на той предивний світ, в якому ми з вами живемо.
Отже, зачерпніть води в долоні, а вже потім, коли руки обсохнуть (не обов’язково витирати їх рушником), беріться за цю книжечку – тоді ви її зрозумієте.
А доля моя не така вже й зла, хоч і кинула я їй колись свій виклик. А може вона просто зрозуміла, що я сильніша від неї, і з тим змирилася. Вона подарувала мені друзів і ще тих, хто не байдужий до мого слова, до моєї пісні, доля подарувала мені вас, дорогі мої читачі, – і від того я стаю міцнішою і можу впевнено йти по землі і… писати вірші.
Чи важко поетам? Важко. Бо через тебе проходять не лише радощі, а й болі, свої і чужі, бо в саме серце вражає плач скривдженої дитини. Але нехай так. Це краще, ніж бути незворушною кам’яною брилою і прожити таке довге життя. Дай же мені, Боже, щемливе людське серце, і хай воно завжди відчуває і відгукується на людську радість і печаль. А з радості і печалі, з пісні і любові народжується поезія. Як чисте живе джерело, б’є вона з поетового серця. Зачерпніть же води в долоні, припадіть до живого джерела. Хочу, хочу напоїти спраглі душі. Допоможи мені, Боже.
ЗАЧЕРПНІТЬ ВОДИ В ДОЛОНІ!
1.
Зачерпну води в долоні
І нап’юся мов дитина.
А вода така прозора,
Що у ній лице відбилось,
Ніби в дзеркалі коштовнім
Кришталевого палацу,
Де колись була я в казці
У принцеси на гостині.
Зачерпну води в долоні
І лице своє умию –
Й потече вода за комір –
Й засміюся я безжурно,
Як в далекому дитинстві,
Коли з батьком ми ходили
До кринички, що у полі
Людям срібло дарувала.
Сонцю крикну: “Пити хочеш?
То ходи мерщій, напийся,
Та дивись, вода холодна
Промінь твій не остудила б…”
Опустило сонце промінь –
Й зачерпнуло того дива.
А вода така прозора,
Що у ній весь світ відбився –
Добрий світ мого дитинства:
І примарний, і казковий,
Де завжди панує згода,
І добро, і тиха лагідь,
І бентежність, і сум’яття,
І любов, і ніжна пісня,
І безжурний сміх дитини,
Справедлива й добра казка.
Зачерпніть води в долоні,
Як в далекому дитинстві,
Коли ви не знали смутку
І облуди, і обману.
І забудьте на хвилину
Ваші клопоти щоденні,
Ваші радості і болі.
Зачерпніть води в долоні, –
Того дива, того срібла,
Того сонячного світла
І добра, і прохолоди,
І землі п’янкої сили…
Зачерпніть води в долоні!