Зачерпніть води в долоні!

Я ДО КАРПАТ ПРИХОДЖУ
НА ПОКЛІН
Я до Карпат приходжу на поклін.
Здорові будьте, гей, високі гори!
Й до мене обізвалась просторінь
І річечка мені про щось говорить.

І мавки позбирались зусібіч,
Розщебетались, наче ластів’ята
На землю опускалась тиха ніч,
Чарівна ніч у чарівних Карпатах.

Я неодмінно ще до вас прийду,
Щоб зачерпнути смерекові шуми.
Таїли гори горду самоту,
Закутавшись у туманові думи.

* * *
Ти так далеко,
Ти десь далеко…
Між нами відстань
В чотири дні…
Тобі сміються
Стрункі смереки –
Мені шепочуть
Дощі нудні.
Ти десь далеко,
Ти так далеко…
Чи пам’ятаєш,
Чи вже забув:
Коли принесли
Весну лелеки,
То ти зі мною
Щасливим був…
Ти так далеко,
Ти так далеко,
Що тільки вітер
Тебе знайде.
Я чую клекіт:
То знов лелека
У вирій зграю
Свою веде…

* * *
Хто ще досі не жонатий,
Хто вагається ще й досі,
Приїжджайте у Карпати,
У карпатську диво-осінь.
Тут потічки, ой, співучі,
Тут же гори, гей, високі.
І ширяє понад кручі
Чи орел гірський, чи сокіл.
Люди тут розумні й прості:
Раз прийдеш – то ще запросять.
Тут чугайстри ходять в гості
І з казок гостинці носять.
Тут дівчата таємничі,
Закосичені і вбрані,
Ходять горами і кличуть
Уночі чи на світанні.
Як одну таку почуєш,
То не зможеш вже заснути.
Потім дома не ночуєш
І не в силі вже збагнути,
Чи то казка, чи примара,
Чи реальність, чи проява,
Чи Анничка тобі пара,
Чи Марічка, ой, чорнява.
Від дівчат отих чи мавок
Ходиш в казці чи в похміллі
І прокинешся небавом
На своєму, на весіллі.
Хто ще досі не жонатий,
Хто вагається ще й досі,
Приїжджайте у Карпати,
У карпатську диво-осінь.
МІНІАТЮРИ
І. Симфонія дощу
Я саме риму шукала.
Дощ постукав до мене у шибку:
– Ти і досі не спиш? А можна
Ми з вітром пограємо трохи
Для тебе й твоєї музи?
– Що ж, спробуй, – йому я сказала.
І він заграв захоплено
У мене на підвіконні
Свою неповторну музику –
Свою дощову симфонію:

ІІ. Зірвані тюльпани
Тюльпани закрили очі.
Вони опустили вії,
Зімкнули уста – поснули
І перестали журитись.
Їм снилася музика вітру,
Їм снилась рожева мрія,
Їм снилась блакитна казка
І тиха дівоча пісня.
А вранці вони прокинулись –
Нема ні казки, ні мрії,
І жити їм залишилось
Недовго, ой, як недовго…

ІІІ. Кувала зозуля.
Кувала зозуля. Кувала – і сіяла сон. А що зійде з того сну? Роса, запевне, роса. А з тієї роси виросте квітка, що називається “Зозулині черевички”. Ростуть собі ті черевички на тоненькій гілочці: вибирай, зозуле, на смак, носи на радість.
А зозуля кує та й кує… Кує – і сіє роки… Кому – щасливі, кому – ні… Дай і мені один, зозуле! Один – єдиний, найкращий!…
Бери, – каже зозуля. І щедро насипає мені у пригорщу багато щасливих років.
– Для чого мені стільки?
– Не знаю, – відповіла зозуля. І все кувала та й кувала.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × five =