Зачерпніть води в долоні!

НЕДОКАЗАНА КАЗКА
Вже забувся сюжет й загубилась зав’язка,
І кінець закрутився, як нитка достоту…
Блудить світом моя недоказана казка,
Заглядає у вікна, жебрачить під плотом.

Чиїсь двері без стуку вона відчиняє,
Тільки в гості її не запрошують діти,
Бо, крім мене, ніхто тої казки не знає.
Недоказаній казці хто буде радіти?

Мої діти вже виросли, внуки далеко…
То кому вже потрібна тепер моя казка?
Хіба може тобі розказати, лелеко?
Сідай ближче і слухай, коли твоя ласка.

Став до мене лелека близенько-близенько,
Я йому почала тую казку казати,
Але вийшла та казка чомусь коротенька.
Він дослухав її – і не хоче злітати.

– Чи ти часом, бува, не заснув, довгоногий? –
Я в лелеки питаю. Він дзьобом хитає.
– Ні, – мовляв, – не заснув, та в далеку дорогу
Я сьогодні чи завтра від вас відлітаю…

– Не сумуй, – заспокоюю ніжно й ласкаво, –
Головне – ти до нас повертайся весною.
Приготую для тебе я казку цікаву.
Ми посидимо вдвох, поговориш зі мною.

І полинув лелека. А я у тривозі.
Із-за моря його до весни виглядала.
Знала я, що здолає він все по дорозі,
Бо у нашім краю я на нього чекала.

СОЛОДКИЙ СОН
На Україні у місті однім
Двоповерховий збудовано дім.
В сьомій квартирі у домі новім
Мама жила із дівчатком своїм.
Донечка в мами була лиш одна.
Мала папужку і мала слона.
Слон – іграшковий, папужка живий,
Мала ще дівчинка м’ячик новий.
Мала ще іграшок цілий мішок,
Мала ще трохи дитячих книжок.
Мала собаку і Мурка кота.
Звалась Наталею дівчинка та.
Ніч запиналом запнула вікно,
В ліжечках дітки поснули давно,
Лиш до Наталі Сонко не іде.
Де ж він подівся? Немає ніде.
Може, він рибу ловив у ставку?
Може, присів відпочити в садку?
Тільки ж в ставку – ні тобі карася,
А у садку – лиш холодна роса.
Дівчинка тихо вікно відчиня –
Чисте повітря кімнату сповня.
А невидимка – Сонко заховавсь,
Дівчинці хоч би на мить показавсь.
Знову Наталочка в ліжко лягла,
Нічка у гості до неї прийшла
Й тихо сказала: – хочеш, ходім
В казку, до феї, в цукерковий дім.
– А чи далеко проляже шлях мій?
Не дозволя мені мама самій.
– Ні, не далеко, – всміхнулася ніч, –
Хочеш – то й маму з собою поклич.
– З мамою краще. – І, сіючи сни,
В казку утрьох полетіли вони.
А по землі кіт із песиком біг –
Їх наздогнати, звичайно, ж не міг.
– Стійте, – гукнула Наталочка враз, –
Візьмемо їх, а то буде образ!
Ніч посміхнулась: – Що ж, візьмемо їх,
Друзів хороших і вірних твоїх.
Місто смарагдове блиснуло вмить –
Ніч не спиняється, далі летить.
Он при багатті – брати-місяці,
Перстень в одного блищить на руці.
Он Попелюшка на бал поспіша –
Гарна така, аж радіє душа.
Он де Телесик додому тіка.
Ніч зупинилась – Ягу не пуска.
Ну і марюка та баба була!
Песик на неї загавкав від зла.
Кіт зафучав та до бабища скік!
Може, інакше б Телесик не втік.
Далі летять. Зупинились вони.
Де спочивають прегарнії сни.
Неподалік у саду голубім –
Двоповерховий цукерковий дім.
Фея виходить у шатах своїх
І пригощає цукерками їх.
В казці оцій страховин не було:
Скрізь панувало добро і тепло.
Всюди порядок, усюди був лад,
“Світоч” – найкращий тут був шоколад.
Та безоплатно. Як хочеш – бери,
Можеш дві плитки, а можеш і три…
Котик стояв. Він також ніби гість,
Але похнюпив і носик, і хвіст,
Бо не любив він цукерок смачних
Міг би цілком обійтися й без них.
Фея сказала до котика так:
– Знаю, що в тебе вибагливий смак,
Знаю, що ти шоколад не їси,
То ж припасла тобі шмат ковбаси…
Тільки кудись заховалася ніч,
Миттю змінилися риси облич.
Сонечко встало, як кажуть, зійшло
І до Наталочки в гості прийшло.
Очі відкрила – й не вірить сама,
Що шоколаду й цукерок нема.
Сон був солодкий, і мабуть тому
Дівчинка вірити хоче йому.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen + fifteen =