Зачерпніть води в долоні!

ЧУМАКИ
Мої діди ходили в Крим по сіль.
Ще не було тоді мене на світі.
Та пісня їх тужлива звідусіль
Пливе до мене крізь роки й століття.

Я – чумаківна… тих степів нема –
Розлогих, неозорих… поорали…
І виглядати чумаків – дарма:
Вже солі тої стільки назбирали…

Із наших сліз, із нашої біди.
Що вже й за нею в Крим ходить не треба.
Та дивиться мій дід з нічного неба –
Чумацьким шляхом сіль везе сюди.

І лине пісня: “Гей, мої воли!..”
І слухає ту пісню чумаківна.
Якби ми знали та якби могли…
А шлях у небі – і ясний, і рівний…

І котиться по нім чумацький віз,
І пчиха місяць, наковтавшись солі.
Блищить та сіль з-під дідових коліс
І сиплеться на землю… У безсонні

Хтось вийде тихо й стане на поріг,
Розвіє сумнів помахом долоні
І тихо скаже: “От і випав сніг…”
А спробуй-но! А може він солоний?..

* * *
Нехай ніким не буду я почута,
Якщо рядки мої того не варті.
Я все життя стоятиму на варті
Й благатиму спокути, лиш спокути.
Спокути за той гріх, що не вчинила,
Що не вчинив ні батько, ані мати.
Перед тобою тим я завинила.
Що не могла у бій за тебе стати.
Дай сили, земле, своїй кволій доні
Побачити незрячими очима
І взяти світ у зболені долоні,
Й підтримати безсилими плечима.

МОЛИТВА
Тобі молюся, люба Україно,
За дочок і синів свойого краю,
Що там далеко, у чужих чужинах,
Шукають десь омріяного раю.

Прости їм, бо не відають, що творять,
Ще буде каяття і вороття.
Не посилай ні смутку їм, ні горя, –
Не дай лише, не дай лиш забуття.

Хай їм вночі запахне матіола
І чорнобривці проростуть навмисне,
І кожна річка, наче синь Дніпрова,
Їм хвилею дзвінкою серце стисне.

І мо, тоді забудуть про доляри,
Згадають нашу пісню солов’їну
Й повернуться. Не треба їх покари,
Лиш забуття не дай їм, Україно.

* * *
Я люблю тебе, світе,
З дощами та грозами,
І з снігами-хуртечами,
Навіть з морозами.
Я люблю тебе, земле,
З стернею колючою,
І з трояндами,
І з кропивою жалючою.
І людей я люблю,
Щирих, простих, відвертих,
Жити можу для них,
А як треба, то й вмерти.
Тільки тих не люблю,
Хто не жне і не косить,
А в кишені для всіх
Каменюку лиш носить.

ЛЕТІЛА ЖАР-ПТИЦЯ
Летіла жар-птиця,
У вирій летіла,
Бо тут не знайшлось їй
Ні крихти тепла.
Якби вона в мене
Лишитись хотіла,
Її б я зігріла
Й притулок дала.

Але у жар-птиці
Свої є закони:
Вона у щасливих
Притулку шука,
Її не зупинять
Моря і кордони,
Її не впіймає
Недобра рука.

Летіла жар-птиця,
Жар-птиця летіла,
Згубила пір’їну
Із свого крила.
Я тую пір’їну
Візьму на спомину,
Щоб завжди зі мною
Жарина була.

Я тую жарину
У серці сховаю –
Хай серце палає,
Як ватра вночі.
А я пошукаю
Для рідного краю
Оті заповітні
Від щастя ключі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 1 =