ПОЕМИ
ПОЕМА ПРО БІЛЬ
Толочилося жито –
І хотілося жити.
І плакали діти.
І нікуди дітись.
Гуділи голуби:
– Люби! Люби!
Кричали горобці:
– Держи! В руці!
– Ці?
– Чи не ці?
Кричали горобці…
А на лиці
Біль і спокуса.
Прости нам, Ісусе!
Ми розп’яли тебе колись.
Тепер дивись:
Прийшов той час,
Коли ні за що розпинають нас…
Прости, Всевишній!
Грішні ми, грішні!
За що ж дітей,
Агей!
О, діти, вас за те,
Що ростете.
Щоб рід перевести.
Звести…
Прости нам, Господи, прости!
І захисти!
Прости і нам,
І нашим ворогам!
Ні, кожен мусить захищатись сам!
– Та ж чим? Бо зброї в нас нема…
– Дарма!
Смерть обирає лікаря сама.
Їм жах затьмарив розум.
Боже, де ти?
Улітку сніг з морозом…
Гетто! Гетто!
Хто втік, ховався між людей:
Ні нації, ані ідей,
Були лиш люди.
Різні всюди,
Як то кругом по всій землі –
І добрі, й злі…
Одні – рятували,
Інші продавали,
За просто так,
І навіть не за гріш –
Куди вже гірш!
Були і в вірі, і без віри,
Були ні люди, ані звірі,
А так собі – усякі…
Від страху – всі однакі.
Проте… Не всі.
Он у вівсі
Ховає дядько серед дня
Худе пархате жиденя –
Мале, залякане… дитина.
Ну як його не заховати?
Десь, може, мати…
Чи й немає…
Страшні часи – усякий знає.
Було так, кажуть, і колись.
Та люди не перевелись,
Бо ж вони люди.
Лихо буде,
Коли не стане доброти.
От ти, приміром… Ти… Чи ти…
Кому зробив якесь добро
Учора чи сьогодні може?..
О Боже, не карай нас, Боже!
Одняв, украв… Хоч у Дніпро,
Якщо мені того не треба.
– Усі беруть – той я не гірш.
– А ти подав комусь хоч гріш?
Чи жебракові? Чи дитині,
Що вижива на милостині?
– Хіба б дурний… Усім давай!
Таких багато… Тягнуть руку!
Пройшли вже, знаєм цю науку!
Як маєш, то мерщій ховай!
Ти не вкрадеш – вкрадуть у тебе!
Ти не віднімеш – віднімуть
Й тебе ж на сміх ще піднімуть.
Який ти дурень… Боже з неба,
Ти милосердний, бо цей світ
Давно вже покарати треба.
Не склавши навіть заповіт.