ТОМАГОЧІ
Томагочі – іграшка така,
Хто її придумав – я не знаю.
Звідкілясь вона “із-за горбка”
Присоталась аж до мого краю.
Наші діти зрозуміли все –
І ляльками бавитись не хочуть,
Навіть “Тетріс” вже вас не спасе,
Лиш купуй, купуй їм Томагочі.
Томагочі – іграшка така,
Вже комусь – то думки не забракло.
Ну, купіть дитині хом’яка
Або кошеня візьміть безплатно.
Чую я, що матимем біду,
Хоч і вірить в те сама не хочу.
Ну, а що, як мами заведуть.
Кожна по такому Томагочі?
Що, коли небавом ми самі
(Злим пророком бути я не хочу)
Чи весною, а чи восени
Станемо чиїмись Томагочі?
І якщо отой химерний хтось
Десь забуде кнопку натиснути,
То щоб часом нам не довелось
Вийти з гри чи просто так заснути.
Ну, купіть дитині хом’яка,
Пестити хай вчиться й доглядати,
І нехай ніколи не звика
Кнопки своєчасно натискати.
І, напевно, прагматичний світ
З нас, дурних, сміється, ні, регоче.
Скоро ми складемо заповіт
На бездушну цяцьку – Томагочі.
Чи то наша вдача вже така?
Чи у нас фантазії забракло?
Ну, купіть дитині хом’яка
Або кошеня візьміть! Безплатно!
* * *
Ніс лелека на крилі
Колискову для землі,
Ніс світанки голубі,
Щось мені і щось тобі.

Ніс для когось два сини,
А комусь – лелечі сни.
Ніс для когось донечку,
А для всіх нас – сонечко.

Бо лелека з вирію,
З теплою та щирою
І з весною на крилі
Знов з’явився у селі.

СИНОВІ (САШІ ФРОЛОВУ)
Спить мій син… І щось то йому сниться?
Мій дорослий і змужнілий син…
Дівчина гарненька білолиця?
Чи машина? А чи неба синь?

Спить мій син, а я стою на чатах:
Сон його спокійний стережу…
Начувайтесь, горлички-дівчата!
З біса гарний він, я вам скажу!

Обере котрусь чи й вибрав досі…
І ніхто не зможе зупинить.
Поведе її в весну чи в осінь…
Чи назавжди. Чи лише на мить…

Я ЩЕ НЕ ВСЕ СКАЗАЛА ПРО ЛЮБОВ
Я ще не все сказала про любов,
Я про любов не все ще написала.
Вже й ніби досить… Але ніби й мало.
Та тільки серце б’ється знов і знов…

І я уже сама до тебе йду,
І тішуся своїм непевним кроком…
А час пливе, спливає рік за роком…
І я уже не мрію, тільки жду.

А поруч хтось і юний, і стрімкий,
А поруч хтось сміється чисто й дзвінко.
І тихо мовить: “Зупинися, жінко,
У тебе сивина…” “Ти хто такий?!”

“Я – юнь твоя, що за тобою йду.
Залиш для нас любовні переспіви”.
“Я не зібрала ще свої посіви,
Хоч я уже не мрію, та ще жду…

Кому велиш спинитися? Мені?
Спинитися? І про любов ні слова?..
Ні, ні, жартуєш! Сто раз тільки “ні”.
Я за любов боротися готова”.

Я вистраждала право на любов,
Я виросла в її купальських росах
І, хоч уже з сивинами у косах,
Її здобуду – і заквітну знов.

І, що судилось, доспіваю я…
А ви собі нових пісень складіте,
Бо скільки ще мелодій тих на світі,
Та в кожного мелодія своя”.