ЕНЕЛОТИ З ЕНЕЛО
Всі розказують – аж страшно –
Із якоїсь далини
Нас відвідують відважні
Енелоти-літуни.

Прилетять собі тихенько,
Цапнуть нищечком когось –
Й ну тікати! Тітка Ксенька
Відпросилася якось.

Це довести неможливо,
Хочеш стій, а хочеш сядь.
Може, це й не так важливо,
Але їй вісімдесят.

Я довгенько вимивалась,
Зачіску змінила теж.
Настя зразу догадалась:
– Енело, напевно ждеш?

Я їй: – Що тобі до того?
Ну і жду. А тобі зась!
Бо така, як ти, їй-богу,
На ні на що їм здалась!

А вона: – Так он яка ти!
Де в тобі таїлось зло?
Ти б могла перелякати
Те нещасне енело…

Ми страшенно посварились,
Ще і досі на ножах.
Енело ж десь забарилось…
Чи не сором? Чи не жах?

Видно Настя перестріла, –
От проява, ви скажіть, –
І таки відговорила:
Мов, до неї не летіть…

Добре їй: у неї Гриша,
І Данило, і Андрій
Ще й Сергій із війська пише.
А мені ж то як одній?..

Зла нікому не робила,
Ну, а їй таки зроблю:
Відіб’ю її Данила,
Їй же богу відіб’ю.

Буде знати, хвалькувата,
Як мені робити зло,
Як від мене відбивати
Енелотів з Енело.