А ПРО ЛЮБОВ ТИ ТАК І НЕ СКАЗАВ …
А ти чомусь не вмів писати вірші,
і гарно говорити теж не вмів.
Та знала я – про те казали інші,
що ти мене так віддано любив.
Ти був чомусь такий сором”язливий
і не сказав ні слова про любов.
А світ довкола був такий звабливий –
і ти у той широкий світ пішов.
Пішов, щоб не вернутися ніколи.
І був це, певно, застережний знак.
І біль гіркий чомусь і досі коле:
щось у житті зробила я не так.
Не зупинила, слова не сказала.
Така тоді була ще молода …
Якби я знала ! Ах, якби ж я знала,
що в тому світі жде тебе біда.
Ледь посміхнувся на шкільнім порозі,
потиснув руку – все в той потиск вклав.
Нас ще не били ні громи, ні грози.
А про любов ти так і не сказав …
МАМИН СПІВ
Почую мамин спів
крізь роки і крізь бурі,
крізь вічності сльозу
і морок небуття.
Почую мамин спів –
і зникнуть дні понурі,
залишиться любов
і вічне каяття.
Як добре, мамо, що у нашій хаті
жили пісні у найтрудніші дні.
Як гарно, мамо, вміли Ви співати
і спадок цей передали мені.
А пісня то заплаче, то сміється,
то журиться, що не вернуть літа.
В може, мамо, це мені здається,
що я не та, що зовсім я не та …
Піду босоніж у холодні роси
і висію чи сльози, чи пісні.
Не віриться мені, матусю, й досі
що голова моя у сивині.
Літа, на жаль, не можна повернути,
по осені настане вже зима …
А я не можу досі ще збагнути,
що Вас, матусю, вже давно нема …
Почую мамин спів
крізь весни і крізь зими –
і все, що наболить,
я мамі розкажу.
Дорогами життя
вона зі мною йтиме,
аж доки не зайду
я з нею за межу.
ВЕСНОЮ ПАХНЕ СНІГ
ВСІ ЧЕКАЮТЬ ВЕСНУ
Вже ведмедеві набридло
бачити зимові сни,
і від стужі вже охрипли
і тополі, й ясени.
Борсуку чогось не спиться,
аж чманіє голова.
Пробігала тут лисиця,
може, раз, а може й два.
В неї хутро тепле, пишне,
та мороз його пройма.
- Ну, коли вже, ну, коли вже
закінчиться та зима ?
Білченя собі сміється:
- Мені тепло у дуплі.
Сніг клубочеться і в”ється
по деревах, по землі.
Всі чекають, ой, чекають:
ну коли вже та весна ?
Зайченята вибігають
на галявину щодня.
Може, проліски розквітли ?
Може, може … Ні, нема.
Тільки холод, тільки вітер,
тільки віхола й зима.
Раптом сонечко пригріло –
і мороз відразу втік.
І струмочком із горбочка
вже спливав холодний сніг.
До галявинки зайчата
пострибали навпрошки.
Їм звеліла вранці мати
поміняти кожушки.
Цілий день у лісі танці,
скрізь лунає „тьох” та „цвів”.
На галявинці уранці
перший пролісок розцвів.