ЗИМА – ЯК ЗИМА

 

 

Розпустила зима сніговиці.

Теплу шапку бери й рукавиці.

Ні про що не питай у зими.

Що для неї беззахисні ми ?

А зима собі своє ворожить,

та нехай тебе це не тривожить.

Випліта зима холодну казку.

Не надійся на її підказку.

Бо зима – як зима,

їй зупину нема:

захурделить, закрутить, завіє.

Ні стежок, ні доріг,

лиш заметами сніг,

замерзають всі задуми, мрії.

 

 

Не втомилась і не спочиває,

силу влади в собі почуває.

Тільки ти не забудь, пам”ятай:

ні про що у зими не питай.

У синоптиків свої прогнози,

у зими порадники – морози.

То з вітрами в полі бенкетує,

то з морозом у селі лютує.

Бо зима – як зима,

їй зупину нема.

А весна не спішить, забарилась.

Чи в зеленім вінку

десь кружляє в танку,

чи в дзеркальні  льоди задивилась…

 

 

НЕ ХОДІТЬ,  ХЛОПЦІ …

 

(З містерій).

 

Не ходіть, хлопці,

вночі у поле,

бо там у полі

дівчата голі.

Дівчата босі

у чистих росах.

Збирають роси,

змивають коси.

У місяці купаються,

ще й у вітру питаються:

– Чи гарні ми ?

– Чи примарні ми ?

Ой, гарні, гарні.

Надії марні.

Розвіюють хмари,

все шукають пари.

А їхня врода –

для хлопців шкода.

Бо то не просто

собі дівчата.

Ой, краще вам їх

не зустрічати.

То не дівчата –

то чарівниці.

Нехай нікому

і не присниться.

Кому присниться,

той все покине –

за нею злине,

за неї згине.

 

 

ДЕНЬ МИНУВ

 

 

Ще один день минув

знахідкою доброю.

Він рукою втомлено махнув

мені з-за обрію.

І об зірку – дзелень !

Ще один день

мого життя –

без вороття.

Ще мені гукнув: – тепер мене

вже ніхто не наздожене !

І засміявся останнім блиском.

І здавалось: він зовсім близько.

День покликав зорю вечорову

знову.

Я гукнула йому: – постій !

Та він вже зник.

Це був день зовсім простий,

як простелений мамин рушник.

А завтра настане день новий,

і знову мине,

і ніхто його не поверне

і не дожене.

Так спливає життя,

життя минає.

І куди воно йде, того

ніхто не знає.