Кіт, долаючи утому,
ледь доплентався додому.
Там Оленка вже не спала –
свого котика чекала.
У вікно тихенько стукнув,
тихо нявкнув, тихо мрукнув,
щоб Оленка відчинила
і скоріш його впустила.
– Де ти вештався, драпцюго,
ледацюго, волоцюго ? –
тихо сердилась Олена.
– Ну й влетить тобі від мене !
Тільки встанемо, я скоро
віднесу тебе в комору
і на сміх усім котам
цілий день просидиш там.
– Де я був ? На вечорницях.
Там така сибірська киця !
Не повіриш, що робив.
Вперше я мишей ловив.
Перестань мене лякати.
Я тепер не лінькуватий.
До комори сам піду –
там порядок наведу.
Довго дівчинка сміялась,
з свого друга дивувалась,
що тепер він не лінько,
а справжнісінький хвалько.
Дивувалась того дня
вся Оленчина рідня.
Та й таки було від чого:
ще не бачили такого.
Дивувались, сперечались,
ще такого не було.
Про новину ту дізнались
всі сусіди й все село.
Вранці котик лиш умився,
до комори попросився.
Попросився, зважте, сам –
і було це дивно нам.
Не кричав там і не вив –
цілий день мишей ловив,
їх на купку поскладав –
господині звітував.
У роботі він весь був,
молоко своє забув.
І Оленка вбігла з двору,
молоко несе в комору:
працьовитий її кіт
заробив смачний обід.
Вже просили відпочити,
трохи щось перекусити,
але він все: – ні та й ні !
До вподоби це мені.
Не доїм і не досплю,
доки всіх не половлю.
Запобіг у мами ласки:
і котові без кінця
підкладала то ковбаски,
то смачненького м”ясця.
Дивувались всі гуртом:
що це трапилось з котом ?
А була тут таємниця:
винна тут сибірська киця.
А Оленка, хоч те знала,
та нікому не сказала.
І причина тут проста:
щоб не скривдити кота.
А під вечір, як годиться,
кіт пішов на вечорниці
до найкращої кицюні –
знаменитої красуні.
Щиро так вони здружились.
Незабаром й одружились.
А Оленка, що все знала,
і раділа, й сумувала.
І сказав Оленці кіт:
– Побиватися не слід.
Щоб потішити твій сум,
кошенятко принесу.
Найпухнастіше, найкраще,
найчемніше, роботяще.
Ти люби його, смішне,
як любила ти мене.
Не сумуй, я дуже прошу.
Ви ж усі – моя рідня.
Я до вас, мої хороші,
прибігатиму щодня.
Закінчилась наша казка.
А коли вже ваша ласка,
то, допоки я живу,
про котяточко маленьке,
що живе тепер в Оленки,
казку я складу нову.