ДОБРІ    ДІТИ  В  УКРАЇНІ.

 

У Марічки аж дві стрічки.

А у Галі є коралі.

У Іванка – вишиванка,

а в Максима – свитка синя.

Тільки в Петрика й Оксани

вже давно нема нічого.

В них немає тата й мами,

і живуть вони убого.

Їм бабуся їсти варить,

їх за двійки часом сварить.

Як їй важко, то сміється.

Що болить – не признається.

А Оксана має звичку

не сидіти без роботи:

випліта собі спідничку

ще й про братика турботи.

Зацеровує шкарпетки,

сорочки йому прасує

і свариться, коли Петрик

ледачкує чи пустує.

Подарує їй Марічка

на свята у коси стрічку.

Галя вділить їй коралі –

забагато їх для Галі.

А Іванко маму просить,

лиш ввійшла вона у хату:

– Мамо, вишийте сорочку

ще й для Петрика на свято.

Ходить Петрик в вишиванці.

Бабця ж ввечері і вранці

шле до Бога молитви.

В кожній хаті і родині

хай добро живе віднині.

Добрі діти в Україні.

Я надіюсь, що і Ви.

 

 

 

ПРИНЦЕСА

 

 

У високому палаці,

там жила принцеса Оля.

Вчилась в паралельнім класі.

Вчилася у нашій школі.

Та однак була принцеса,

знав про те один лиш я.

А вона не признавалась,

тільки нищечком сміялась:

– Це фантазія твоя.

Я до неї уві сні

мчав на білому коні,

а вона свою обручку

ніжно кидала мені.

Я обручку ту шукав.

Може хтось її підняв.

Але Олі про обручку

я нічого не сказав.

Що мені принцеса сниться,

то була не таємниця.

Тільки хто принцеса та,

хай ніхто і не пита.

Я нікому не скажу,

шлях до неї не вкажу.

Ту маленьку таємницю

Я для себе збережу.

Я тепер позбувся сну.

Маю мрію я одну …

З математики оцінки

неодмінно підтягну.

Може, стану чемпіоном

з тенісу чи біатлону,

а в гімнастиці, їй-Богу,

я здобуду перемогу.

Наяву, а не у сні

на буланому коні

я примчу під її вікна,

заспіваю або крикну,

а вона свою обручку,

може, кине, може, ні …

Я портрет її великий

намалюю на стіні.

І тоді всі наші хлопці

будуть заздрити мені.

 

 

КАЗКА ПРО ЗАГУБЛЕНІ СНИ

 

 

Ніч по лісу ходила,

свої сни розгубила.

Сни і справді чудові,

всі були кольорові.

В них багато смішного

й ні одного страшного.

Ніч свою колисанку

буде плести до ранку.

Несла сни для Оксани,

несла сни для Галини,

а вони повтікали

із нічної торбини.

Вибіг зайчик вухатий

із маленької хати,

тії сни позбирав

та й у скриню поклав.

Сон один дав зайчаті,

другий дав білченяті –

дуже білка просила

для найменшого сина.

Потім скриню замкнув

і на скрині заснув.

А звірятам сказав:

– Сни усі б вам роздав,

та не маю своїх –

хтось шукатиме їх.

 

 

Ніч похмура була.

Сто дощів пролила.

Як же спати без снів ?

Хто б такого хотів ?

Знала хлопчика Василька,

бачив їх за ніч по кілька.

Ще подобалось Яринці

в сні літати на хмаринці.

А Микиті завше сниться

голуба пухнаста киця.

А Кирилко уві сні

хвацько їдена слоні.

Як же бути ? Що робити ?

Перестануть ніч любити.

Не вкладатимуться спати,

будуть всі вередувати.

Запитала у сови:

– Чи не бачили хоч ви ?

Засміялася сова:

– Нащо сни мені ? Овва !

Снів ніяких не люблю,

 

зовсім я вночі не сплю.

Ані я, ні совенята.

Вчу вночі їх полювати.

Бачить ніч: у вишині,

на найвищій на сосні

щось написано. Цікаво.

– Сово, будь така ласкава,

прочитай, бо з снами в парі

я згубила й окуляри.

– Тут написано: „Об”ява.

День тому якась роззява

загубила свої сни.

В третій хаті від сосни,

від об”яви зовсім близько

прожива вухань зайчисько.

Тії сни він позбирав

та й у скриню поскладав.

Якщо власник прочитає,

хай приходить й забирає.

І надалі ті скарби,

будь ласкавий, не губи.

Щоб не мав ніхто образу,

заявляю всім відразу:

на вовків і на лисиць

є у мене сто рушниць.

Ти на підписи поглянь:

білка, дятел і вухань”.

 

 

Ніч знайшла малу хатину,

стала мовчки біля тину,

стука лагідно і тихо –

лиш прокинулась зайчиха.

Зайця штурхнула вона,

щоб підскочив до вікна.

З переляку наш зайчисько

підстрибнув аж надто близько –

ледь не вилетів в вікно.

Ніч чекала вже давно.

Глянув заєць – темна ніч.

Крикнув грізно, ясна річ:

– Стука хто в вікно моє,

дітям спати не дає ?

На вовків і на лисиць

є у мене сто рушниць.

Зовсім тихо ніч сказала:

– Я об”яву прочитала.

Вдячна вам, що ви такий

благородний, хоч малий.

А тепер впустіть до хати,

хочу сни свої забрати.

– Спить на скрині зайченя.

 

 

Не могли б прийти задня ?

– Ні, не можу, ясна річ,

бо удень не ходить ніч.

 

 

Зайченятко розбудили,

ледве скриню відчинили.

Ніч в торбину сни поклала,

ще й гарненько зав”язала,

аби знову не втекли,

їй проблем не додали.

Ніч для кожного в оселі

залишила сни веселі,

і веселі, і смішні,

як морквиночка, смачні.

 

І у місті, і в селі

сплять дорослі і малі.

І звірята, й пташенята,

і курчата, й каченята,

індичата й гусаки, –

всіх приспала ніч таки.

І несе свої гостинці

ніч у зоряній торбинці –

сни чудові, кольорові,

щоб усі були здорові.

А малята наймолодші

сни дістануть найсолодші,

щоб скоріш вони росли

і щасливими були.