КУРЧА

Малому курчаті

хотілось кричати,

бо воно забрело,

де ще досі не було.

Тут – росте травиця,

там – біжить лисиця.

Страшно малому.

Йому б додому.

Курча заблукало,

дороги не знало.

А в кого спитати,

де його мати ?

Біжить квочка-мати

курчатко шукати,

біжить півень-тато

курча рятувати.

Лисицю прогнали,

траву розгортали.

Такому малому

не можна самому.

Іди додому.

 

ЛЯЛЬКА ЗАХВОРІЛА

Плакала маленька Іра:

в неї лялька захворіла.

Слізок стримати не може:

хто їй, бідній, допоможе ?

Вже хотіла викликати

їй „швидку” – спинила мати.

– Ляльці тій не до лікарні,

а до гарної лялькарні.

Дві лялькарки у лялькарні

запитали, як в лікарні:

– що у ляльки заболіло ?

Розкажіть нам зрозуміло.

– Ой, болять у неї ніжки,

ручки і голівка трішки.

– Не турбуйтесь, днів за два

буде лялька, як жива.

– Ви ж її тут доглядайте,

наніч пледом накривайте.

Лялька холоду боїться,

їй аби не простудиться.

Дві лялькарки – наче феї.

Тільки як вона засне,

як не буде біля неї

мого котика й мене ?

 

ХУДОЖНИКИ

 

У Христинки дві картинки.

На одній – вона сама,

а на другій на картинці –

тато, мама і зима.

Ту картинку, де Христинка,

малював сусід Василь.

„Він такий талановитий” –

так і чути звідусіль.

А сестричка разом з братом

малювали маму з татом.

Всі дорослі говорили,

що шедевр вони створили.

Це таке розумне слово,

що Христинка випадково,

як почула, то спитала

і таки запам”ятала.

Тільки що ж воно виходить ?

Ще сестричка в школу ходить,

мріє знятися в кіно,

ну, а братик вже давно

мріє стати футболістом,

грав у матчі з іншим містом

і сказав, що він ніколи

не піде в художні школи.

Жаль, – Христинка метикує,

що таланту їй бракує.

Поки що її „шедеври”

діють тітоньці на нерви.

Як хтось фарби подарує,

то кота вона змалює.

Потім квіти, потім маму,

потім тітоньку Оксану,

дядька Федора, Миколу –

та й піде в художню школу.

Малюватиме картини.

Їх віддасть у магазини.

Ну, а поки що … зітхнула,

свого песика гукнула

та й пішли удвох гуляти,

будуть бігати й стрибати.

Як піде вона до класу,

то не буде в неї часу.

 

 

ЯЛИНКА

 

Знають Петрик і Галинка:

в лісі виросла ялинка.

А татусь собі сміється,

що ялинка продається.

– Перед святом, – каже тато,

– на базарі їх багато.

Там росте їх досхочу,

як гриби після дощу.

Вибирай собі гарненьку:

чи велику, чи маленьку.

Хочеш – дві, а хочеш – три,

а захочеш – всі бери.

Щось не віриться Галинці:

це ж би кожен по ялинці

у свою оселю б ніс –

ялинковий справжній ліс.

– Все це так, мої хороші,

але треба мати гроші.

Бо в кого грошей нема,

не дається задарма.

Тільки-от не зна Галинка,

хто гостинці під ялинку

підкладає тишком-нишком,

коли діти сплять у ліжку.

От і спробуй, відгадай:

дід Мороз  чи  Миколай.

Та сусідчина Наталя

якось нишком розказала

про цікаві дуже речі:

– Все це казка для малечі.

Коли ми спимо усі,

наші мами й татусі

чи гуртом, чи поодинці

розкладають нам гостинці.

Під подушку, під ялинку.

Здивувало це Галинку.

– Ну навіщо їм ховатись ?

Ну для чого прикидатись ?

Все так просто й нецікаво.

Подарунки ж добра справа.

– Все це вигадка, дурниця !

Мусить бути таємниця.

Хочу вірити у ласку,

в чарівну зимову казку.

Бо ж чому я так чекаю

на Святого Миколая ?