Сік дикої груші 2010 рік

ОБЕРИ МЕНЕ ДО ПАРИ

 

Місяць скаржиться на тебе,

що до нього не виходиш,

зорі скаржаться на тебе,

що не дивишся на них.

Хлопці скаржаться на тебе,

що ти з розуму їх зводиш,

що нема очей прекрасніш,

невблаганних, чарівних.

Я не скаржуся нікому,

ні на що не нарікаю,

тільки млію у коханні,

тільки мучуся в журбі.

Я не скаржуся на тебе,

бо тебе я так кохаю,

що готовий все на світі

я пробачити тобі.

Обери мене до пари.

Не заламуй руки в горі.

І ми підемо з тобою

подивитись на зірки.

Вийде місяць із-за хмари,

засміються ясні зорі,

і відчепляться від тебе

всі тутешні парубки.

 

 

ЛЮДСЬКИЙ СУД

 

 

Чи пізно заміж віддали,

чи не віддавана лишалась,

а все ж вона за щось каралась.

Судили люди, як могли.

Щасливі тішились: – дурна !

А нещасливі: – і вона !

Порочні: – не одні лиш ми !

А непорочні між людьми

жаліють, болісно зітхають,

а потім шепчуть, що вона

колись-то нищечком згрішила,

але ніхто про те не зна.

А вони знають …

а як насправді там було,

ніхто не знав, а всім кортіло,

бо, бач, до всього їхнє діло.

Отак і місто, і село.

А запитався б хто, для чого

судити нам одне одного ?

Нехай колись нас судить Бог.

І хай прощає нам провини,

а ми підходьмо до людини,

щоб розділити біль на двох.

 

 

ПОПРИ ПЕРЕСУДИ

 

 

… А пам”ятаєш ? Ми ходили босі …

І доспівали яблука в саду.

Якщо мене кохаєш ти і досі,

то я прийду, з запізненням прийду.

І ти забудеш пройдені дороги,

забудеш втрати, і старі, й нові.

І наші босі безтурботні ноги

ще раз пройдуть по росяній траві.

Ти не дивись, ти не дивись на мене.

Лише торкнися ніжної руки.

Таке кохання, вірне і шалене,

не кожен може нести крізь роки.

Давай з тобою попри пересуди

пройдемо в поле, у густі жита,

і там удвох, хай буде те, що буде,

ми нагадаєм молоді літа.

І я собі школяркою здавалась,

як добре, що тут дзеркала нема.

Те, що колись мені не дозволялось,

тепер собі  дозволю я  сама.

Коли мене хто-небудь запитає:

– Де ти була ? Куди ходила ти ?

– Я там була, де зради не буває,

ані печалі, ані самоти.

 

 

ЧУЖА ЛЮБОВ

 

 

Чужу любов не пережити,

чужа розлука не болить.

Судити можна й ворожити,

і навіть вигадати мить.

І навіть радити не важко:

„Забудь його і все забудь”.

Ви не спішіть. Любов – не пташка,

її у клітку не вернуть.

Чужого болю не збагнути,

не позбирати сліз чужих.

Любові бути чи не бути –

залежить лиш від них самих.

Що не кажіть, а тема вічна.

Свої трикутники й кути.

Вона однаково велична:

чи любиш, чи не любиш ти.

Хто не пізнав любов і зраду

і хто зазнав її колись,

ви не спішіть давати раду

Тим двом, що щойно розійшлись.

В любові всякого буває:

і вороття, і каяття.

Її глибин ніхто не знає,

Вона глибока, як життя.

 

 

НА ЖИТТЄВИХ ШЛЯХАХ

 

 

Сполохані вітри у вікна бились,

і я боялась тих чужих вітрів.

З тобою ми ніколи не любились,

ми на шляхах життєвих розгубились.

Ти все-таки колись мене зустрів.

Було це так до болю прозаїчно,

немов відлига посеред зими.

Шуміло море, гордо і велично.

І думалось, що ми чекали вічно,

аж поки чайка вдарила крильми.

І тепла хвиля лоскотала груди,

і бились ластів”ятами серця.

Ти знав, що буде і чого не буде,

а я боялась, що осудять люди.

І не було початку, ні кінця.

Коли періщить дощ і град по вікнах,

я посміхаюсь і тривожусь так,

неначе хвиля чайкою розквітне,

неначе слово, ніжне і привітне,

хлюпне у серце, як весняний птах.

І небо, оперезане дощами,

що ще на землю не перелились.

Якби частіше ми комусь прощали,

то може б менше в нас було печалі,

то може б й нам простилося колись.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.