***
Листочку жовтий, посумуй зі мною,
Бо нас з тобою осінь поєднала.
Дала нам так багато і так мало…
Та ми вже не зустрінемось весною.

Тебе не буде. Ну а я… Не знаю…
Та цур гадати! Буде те, що буде.
І після мене будуть жити люди,
Як і жили до мене, я гадаю,

Що в тім безмежнім нескінченнім світі,
Міняє форму, не змінивши змісту,
Лиш вистачило б розуму і хисту
Своє життя прожить не пустоцвітом.

Ми золото і срібло поєднаєм:
Твої багрянці і сивини в косах…
Не духмяніють трави на покосах –
І літо не нахвалиться врожаєм.

Листочку жовтий, посумуй зі мною,
Бо ми вже не зустрінемось весною.

ДО МАТЕРІ

***
Заглядає ніч попід вікна
І чужі підглядає сни.
А в моєму сні рожа квітне,
А над нею шумлять ясени.

Понад річкою стежка вузенька,
Заховалась у моріжку.
По тій стежці йде моя ненька,
Перші вишні несе в фартушку.

А вони ще не спілі зовсім,
Запалилися тільки ледь.
Та для мене вони найсолодші,
Ними спрага наповнена вщерть.

І не треба мені нагороди,
Тільки б я тою стежкою йшла,
Що вела мене через городи
До хатини на край села.

Тільки б я тою стежкою бігла,
З кукурудзи зривала росу…
Ноче, ноче, затримайся, рідна,
Надивитися дай на красу.

***
Розчеши й заплети мені коси,
Матусю, як колись.
Що подекуди сиве волосся,
На те ти не дивись.

Хай в дитинство своє я полину
На годину, на хвилину.
Розчеши й заплети мені коси,
А я відпочину.

Розкажи-прошепчи мені казку,
Матусю, як колись.
Що онукам дарую вже ласку,
На те ти не дивись.

Хай полину в країну казкову,
Вечорову, світанкову,
Хай заплачу, а ти, моя рідна,
Забав мене знову.

ДО МАТЕРІ

Мамо,
Сонячний день мій,
Мамо,
Пісня моїх світанкових днів.
Смуток сховай у сивинах скронь,
Втому сховай у тепло долонь,
Тільки ласку свою,
Тільки ніжність в очах не ховай.

Мамо,
Болі і тривоги,
Мамо,
Скільки недоспаних снів-ночей,
Кличе мене з гомінких доріг
Затишний дому твого поріг…

Ніжну ласку твою,
Тиху ніжність очей я зберіг.