Солоспів

КИЦЯ СПИТЬ

Іменини в брата Кості –
І посходилися гості.
Веселились, говорили,
Потім музику крутили,
Танцювали і співали.
Й на хвилинку не вгавали.
А в моїй кімнаті
Киця лягла спати.
Вийшла я до гостей
І сказала їм: “Ей,
Ви, будь ласка, не шуміть,
Бо у мене киця спить.
Їй вночі не спалося,
Бігала та гралася,
Потім пустувала,–
Спати не давала.
А тепер от спить.
Тихо! Не шуміть!”
Гості засміялись, загаласували.
Всі мене хвалили,
Тортом пригощали,
Потім мама насварила,
Щоб дурниць не говорила.
А яка дурниця? Спала моя киця.
Я не набрехала:
Вона ж справді спала.

***
Заскрекотала сорока –
Вісниця білобока:
– Бачу кота!
Бачу кота!
Цвірінькнула горобчиха
Не голосно і не тихо:
– Чівчику-синку!
Із гнізда виглядати не слід!
Чатує
Чорний
В чоботях кіт!

Кіт у чоботях!
От новина!
Кіт у чоботях!
От дивина!
Чівчик
З гнізда
Вигляда.
БІДА!
От-от з гнізда упаде!
А котик тільки того і жде!

Дівчинка-Іринка!
Легка, як пір’їнка,
І прудка, і метка
Ухопила котка,
Ухопила, насварила:
“Чого-бо ти?
От зніму твої чоботи!
Насварила й загнала до хати:
Хіба можна менших лякати?”

ВВІЧЛИВИЙ КІТ

У мого сусіда є кіт,
Чорна спинка, білий живіт.
Називається кіт той Воркіт,
І приходить до нас на обід.

Він приходив зі словом “няв”,
Двері сам собі відчиняв,
Він сідав собі чемно і ждав,
Щоб обідати хтось йому дав.

Їв картоплю і навіть суп,
І котлету, і ковбасу.
Запивав свій обід молоком,
Й на канапі скрутившись клубком,
Вдячно й голосно муркотів:
Щось казати хотів та не вмів…
Але я розуміла: Воркіт
Просто дякує за обід.
Дуже ввічливий був той кіт –
Чорна спинка, білий живіт.

Відпочивши, додому біг,
Відчинити вже двері не міг.
Вибачався ввічливий кіт:
Дуже ситний вже був ваш обід.

Я запрошувала: “Приходь,
І дружину свою приводь”.
Ну а як же? Це ж мій сусід!
А з сусідом дружити слід…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × five =