***
В тебе своя дорога,
В мене своя стежина.
Тільки лишився спогад,
Мить у житті єдина.

Стрінулись – розминулись,
Й все, що було між нами:
Навіть не обмінялись
Декількома словами.

Тільки чому ж так б’ється
Серце у грудях щемно?
Може, мені здається…
Може, те все даремно…

Зблиснули любі очі
Лагідно і привітно …
Боже мій, як я хочу
Поруч пройти непомітно…

В тебе своя дорога,
Будні свої і свята.
В мене ж лишилась тривога
Й пісня твоя крилата.

ОМАНА

Місячна ніч. Випав сніг.
І блищить проти місяця срібно.
Я щасливіша за усіх,
Тільки сльози котяться дрібно.

Я сиджу біля свого вікна
В неопаленій своїй хаті.
Чи весела, а чи сумна –
Важко вже і самій вгадати.

Якби хтось мені нагадав,
Що весна моя прийде у січні…
Вперше милий мене цілував
І слова говорив незвичні.

Він сказав, що любить мене,
Що я щастя його і доля…
А я знала, що все мине…
І стискалося серце від болю.

Захотілося впасти лицем
І в подушку ридання занурить,
Бо я знала: омана це.
Бо я знала: одурить, одурить.

Як метелик на вогник летить,
Я летіла в обійми розкриті.
Знала, відала, серце згорить –
Й дозволяла себе одурити.

ПЕРШИЙ ВАЛЬС

Осінь вальсує в нашім саду,
В парі із нею в минуле іду,
Йду в ті світи,
Де ходиш ти,
Де наплива, наплива на нас
Юності перший вальс.

Скільки літ пройшло,
Та зберіг тепло,
Досі кружляє у танці нас
Цей безтурботний вальс.

Листя осіннє шепоче мені
Юності нашої давні пісні,
Щирі слова,
Ніжні слова,
І наплива, наплива на нас
Наш безтурботний вальс.

Не здійснилося,
Не судилося…
Та ожива, ожива не раз
Наш неповторний вальс.

Осінь вальсує у нашім саду,
Садом я знову самотньо іду.
Де ті світи,
Де ходиш ти?
Спогад ожив і навік погас,
Тільки лишився вальс.

СТУПИ ДВА КРОКИ ДО ЛЮБОВІ

Я все життя до тебе йшла,
У тихі і примарні ночі,
У твої руки, твої очі,
До твого ніжного тепла.

Я ще такою не була
В свої найкращі юні роки.
Ступи назустріч хоч два кроки,
Щоб подих твій торкнувсь чола…

Усе на світі суєта:
І пересуди, і обмови,
Ступи два кроки до любові –
Вона і грішна, і свята.