Солоспів

ГОРІТИ, ЩОБ СВІТИТИ

***
Я стою на сплетінні віків і епох,
Заглядаю крізь роки в минуле й майбутнє.
А чи знає, чи віда Творитель наш Бог,
Що моє покоління невпинне й могутнє?

Що пройшло воно гострий Чорнобильський гарт,
І не стане вже більш на зболілі коліна,
Бо інакше тоді йому жити не варт,
Бо інакше його прокляне Україна.

***
Горіти, щоб світити… і… світили…
Горіли і згоряли докінця.
А сили? Де, скажіть, ви брали сили,
Щоб вберегти нетлінними серця?

Я – смуток ваш, я – ваш біль і мука,
Я – витвір ваших скраплених ідей…
Те світло підхопили дужі руки
І понесли у вічність до людей…

У вас були і помисли, і мрії,
Про той далекий, той прийдешній час.
Народ мій ізміліє, ізмаліє,
Якщо не пам’ятатиме про вас.

Запалимо свічки у кожнім серці.
Тонісінькі… Як силу про запас…
І з світлом тим у найстрашнішім герці
Ніхто ніколи не здолає нас.

ЗА ЩО ТИ, ЛЮДЕ, РОЗІП’ЯВ ІСУСА?

В глибінь віків заглянути боюся.
Та вже душі не стримати порив.
За що ти, люде, розіп’яв Ісуса?
Хіба за те, що Він добро творив?. .

Він всім прощав. А я прощать не буду,
Бо образ цей в мої приходить сни.
Бо я мала частинка того люду,
Що говорив Пилату: “Розіпни!”

Не спинені Чорнобильським відчаєм,
Ми славимо, о Господи, Тебе.
І кожен день Ісуса розпинаєм,
Як не Ісуса, то самих себе.

В розпусті, і у п’янстві, і в наживі
Добро творити ми не спішимо.
І молимось, щасливі й нещасливі,
Ми молимось і знову грішимо.

Паплюжимо Його дорогу Хресну,
Ту, що людей вела через віки.
І за грош?, зароблені нечесно,
Побожно в церкві ставимо свічки.

І молимось нещиро, неправдиво.
А так, про людське око, напоказ.
Щоб сотворив Господь велике диво –
І грішних нас помилував і спас.

Скажіть мені, я мушу теє знати,
Бо в тім провину бачу я свою,
Від кого ми навчились розпинати
Своїх пророків у своїм краю?

НЕ МОВЧІТЬ, КОБЗАРІ

Довгі роки недоля шугала над краєм,
Руйнувала безжально чи душу, чи храм.
А бандура живе, а бандура співає,
А бандура сміється на зло ворогам.

Скільки раз кобзарів тих водили на страту.
А чи стратити можна свідомість і суть?
Знов їх родить земля, і вони, мов на свято,
І веселу, й сумну людям пісню несуть.

Чи лиха над землею, чи світла година,
Кобзарі, пам’ятайте ви свій заповіт:
Кобзи в руки беріть, кличе вас Україна,
Щоб піснями своїми наповнити світ.

Не мовчіть, кобзарі, вам не можна мовчати.
Пам’ятайте покликання горде своє.
Де лунають пісні, там стихають гармати,
І народ розуміє, що він таки є.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eighteen − ten =