ГОРІТИ, ЩОБ СВІТИТИ
***
Я стою на сплетінні віків і епох,
Заглядаю крізь роки в минуле й майбутнє.
А чи знає, чи віда Творитель наш Бог,
Що моє покоління невпинне й могутнє?
Що пройшло воно гострий Чорнобильський гарт,
І не стане вже більш на зболілі коліна,
Бо інакше тоді йому жити не варт,
Бо інакше його прокляне Україна.
***
Горіти, щоб світити… і… світили…
Горіли і згоряли докінця.
А сили? Де, скажіть, ви брали сили,
Щоб вберегти нетлінними серця?
Я – смуток ваш, я – ваш біль і мука,
Я – витвір ваших скраплених ідей…
Те світло підхопили дужі руки
І понесли у вічність до людей…
У вас були і помисли, і мрії,
Про той далекий, той прийдешній час.
Народ мій ізміліє, ізмаліє,
Якщо не пам’ятатиме про вас.
Запалимо свічки у кожнім серці.
Тонісінькі… Як силу про запас…
І з світлом тим у найстрашнішім герці
Ніхто ніколи не здолає нас.
ЗА ЩО ТИ, ЛЮДЕ, РОЗІП’ЯВ ІСУСА?
В глибінь віків заглянути боюся.
Та вже душі не стримати порив.
За що ти, люде, розіп’яв Ісуса?
Хіба за те, що Він добро творив?. .
Він всім прощав. А я прощать не буду,
Бо образ цей в мої приходить сни.
Бо я мала частинка того люду,
Що говорив Пилату: “Розіпни!”
Не спинені Чорнобильським відчаєм,
Ми славимо, о Господи, Тебе.
І кожен день Ісуса розпинаєм,
Як не Ісуса, то самих себе.
В розпусті, і у п’янстві, і в наживі
Добро творити ми не спішимо.
І молимось, щасливі й нещасливі,
Ми молимось і знову грішимо.
Паплюжимо Його дорогу Хресну,
Ту, що людей вела через віки.
І за грош?, зароблені нечесно,
Побожно в церкві ставимо свічки.
І молимось нещиро, неправдиво.
А так, про людське око, напоказ.
Щоб сотворив Господь велике диво –
І грішних нас помилував і спас.
Скажіть мені, я мушу теє знати,
Бо в тім провину бачу я свою,
Від кого ми навчились розпинати
Своїх пророків у своїм краю?
НЕ МОВЧІТЬ, КОБЗАРІ
Довгі роки недоля шугала над краєм,
Руйнувала безжально чи душу, чи храм.
А бандура живе, а бандура співає,
А бандура сміється на зло ворогам.
Скільки раз кобзарів тих водили на страту.
А чи стратити можна свідомість і суть?
Знов їх родить земля, і вони, мов на свято,
І веселу, й сумну людям пісню несуть.
Чи лиха над землею, чи світла година,
Кобзарі, пам’ятайте ви свій заповіт:
Кобзи в руки беріть, кличе вас Україна,
Щоб піснями своїми наповнити світ.
Не мовчіть, кобзарі, вам не можна мовчати.
Пам’ятайте покликання горде своє.
Де лунають пісні, там стихають гармати,
І народ розуміє, що він таки є.