Солоспів

СКАРБИ
/В хвилини сумнівів/

Гортаю вірші… Наче ті скарби,
Що поночі скупий лихвар ховає.
Гортаю вірші… От якби… Якби…
І знову мрії. Впину їм немає…

А світ… До жаху прагматичний світ.
Скарби в книжках. Сміються навіть діти.
От спробуй вкласти вірші в заповіт.
Такому спадку буде хто радіти?

Кому потрібне отаке добро?
І що ж ви з ним накажете робити?
І спересердя вкинути в Дніпро…
Бо вірші треба, вибачте, любити…

Ти знов у мріях над життям пливеш,
І серце б’ється, шаленіє, всує…
Як маєш гроші – значить, ти живеш.
Грошей не маєш – тільки лиш існуєш…

Так отаке-то… Тільки не сумуй,
Заблукана, журлива поетесо…
Як віршувати хочеш, то віршуй.
Та тільки ти відстала від прогресу.

Двадцятий вік – вік космосу, ракет…
І віршувать комп’ютери навчились.
То вже скажи, для чого тут поет?
А солов’ї? У Прип’яті втопились,

В радіаційній зоні залягли
Й, затамувавши подихи, чекають,
Щоб люди лад якийсь-то навели
У тому занапащеному краї…

А ти все про любов і про весну…
Пиши реклами – от і всі турботи,
То, може, ще тебе, таку смішну,
І з музою хтось візьме до роботи.

І заплатить тобі якісь гроші,
Щоб ти не вмерла з голоду поволі.
А що там в тебе буде на душі…
Кому потрібні наші душі кволі?..

***
Рік новий приходить непомітно.
Зустрічай його – не зустрічай.
Декому всміхається привітно,
Декому приносить лиш печаль.

І ніколи наперед не скаже,
Що він там комусь приготував:
Кожен день по вузлику розв’яже,
Й викладе, бодай не викладав.

Щиро я за всіх його попрошу,
Тільки лиш він стане на межі:
“Викладай, мій друже, лиш хороше,
А погане знову зав’яжи”.

***
Я загляну в квітучу весну,
Що несе, запитаю, людям.
Я умру і знову воскресну,
Щоб тепло розбудити в грудях.

На земній розкручуся кулі,
Як в дитинстві на каруселі.
Дні майбутні і дні минулі
Розмішаю в однім коктейлі.

Ще додам я блакиті неба,
Трохи сміху і смутку трішки,
І вже буде якраз те, що треба,
Й помандрую по світу пішки.

ПРОКИДАЙСЯ, СВІТЕ…

Прокидайся, світе, прокидайся!
Надворі вже день стоїть, як диво.
В небі сонце сходить. Пустотливо
Пташеня якесь кричить: “Не гайся!”

Вже пташки умилися росою
І співають, хоч плещи в долоні.
Відкривай же, світе, очі сонні
І вставай, пишаючись красою.

І нехай ніщо тебе не хмарить,
І нехай ніхто в тобі не плаче.
Кожного ти вислухай терпляче
Й посвяти, і захисти від кари.

І благослови трудом щоденним,
І благослови дитячим криком.
І не будь жорстоким і шаленим –
Будь прекрасним, білим і великим.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × one =