Заспівай мені бандуристе!
розтривож збентежену душу!
Знати хочу я, знати я мушу
Дзвін бандури і слово барвисте.
Заспівай мені мій, козаче,
Хай пісня прославить свободу,
І хай вона тужить і плаче,
Як історія мого народу.
А дівоча доля-
як гінка тополя!
Козак журиться-
Над водою.
Розстелились тумани
По зеленім лузі.
В пісню козаченько
Вилив свою тугу.
Явір нахилився
Понад чисту воду…
Заспівай, козаче,
Про свою негоду.
Серденько зімліє,
Вітерець повіє,
Явір не розкаже,
А пісня розважить…
А річка плине між берегами…
А пісня лине понад лугами…
Прийшла дівчина по чисту воду
Тай задивилась на свою вроду…
А річка плине, а пісня лине…
Неначе казка, врода дівчини.
На воді лебідь,
На воді білий.
Де ти, єдиний?
Де ти, мій милий.
Як добре ти сказав на час:
«хай пісня буде поміж нас!»
І пісня стала поміж нами,
Поміж реальністю і снами…
А може, пісня- ми самі.
А може ми в тій диво-пісні…
На примороженій траві
Горять-палають квітти пізні…
Ні, ні, я щось не те роблю…
І не про те щось я питаю…
Я божеволію. люблю…
Ні, ні, доцвітаю…
Краю мій, неволею засмучений,
Люде мій, з недоленою заручений,
Поглянь довкола, настав той день
січове військо до бою йде.
Йдуть соколи один в один
Котрий з них брат твій,
А котрий- син…
Чиїсь соколи… а навздогін лунає пісня
І слави дзвін…
Заспівай мені, мій кобзарю!
Моє серце болем проткнуте…
Про гетьманів, про Байдину кару
Я вже чула.
Співай про… крути…
Розкажи мені, як це сталось:
не знаю сама-
Осатанілого світу
триста хлопців,
Що цвіт од цвіту,
На землі лежати зосталось…
Заспівай мені, мій соколю.
Дай відчути і дай збагнути
Силу того нелюдського болю…
Заспівай же мені про… Крути…
Земле моя квітуча,
Земле моя Дніпрова,
Рідні стежки і кручі,
Матері любе слово.
Як я люблю, мій краю,
Зорі твої і води!
Горду красу і вічну, хвильну,
Сумну й величну,
Пісню мого народу.
Заспівай мені, бандуристе,
Про нетлінне, святе і вічне….
Дзвін бандури і слово величне
Хай оновлять чуття врочисте.
Хай в пісні любов не міліє,
Хай серце горить мов жарина,
І нехай зорею зоріє
Солов’їна моя Україна…
Пташина б’ється у клітці
І співає не в тій тональності.
Я заплуталася в політиці,
Переплутала національності.
Я забула, хтоя і звідки,
Я забула, хто моя мати,
Коли вилетить пташка із клітки,
То по-іншому буде співати.
– Скажи, лірнику, скільки тобі віків?
– Віків? Багато. Та що їх рахувати?
То ж не гроші!
– А скільки ти пісень переспівав?
– О, пісні- то скарб. Може їх і треба було б порахувати.
Та як ти їх порахуєш, коли їх так багато,
Як зірок на небі.
– Скажи, а чи розпинали твою пісню на хресті?
– Розпинали.
І не раз.та вона воскресала знов і знов.
Бо народна пісня не може вмерти,
Як народ, що її створив.
– То заспівай нам щось таке,
Щоб до нашого часу.
– До нашого часу кожна народна пісня.
Ну хоча б така…